Як зберегти українську мову?

Що таке мова? Це не просто засіб для спілкування. Мова – це колиска народного духу, скарбниця життєвої сили кожного з нас. Мова – це думка, що зворушує найглибші закутки національної самосвідомості, пробуджує кров козаків у жилах їхніх сьогоднішніх нащадків.

Згадайте, як з раннього дитинства матері прищеплювали нам любов до батьківської землі, мови, пісні. Так формувалося наше ставлення до світу, а виховання та перший досвід поступово займали своє місце в ієрархії життєвих цінностей. Чи можна уявити народ без мови? Звісно, ні. Бо саме вона є тією складовою, яка дає право на існування, навіть найменшим суспільним угрупуванням.

Українська мова – одна з наймелодійніших у світі. Сьогодні вона отримала визнання, але шлях до нього був довгим та тернистим. Неодноразово топтали наші землі орди монголо-татар, плюндрували культуру та звичаї, залишали кривавий слід на сторінках української історії. На майно наших предків зазіхали Річ Посполита, Австро-Угорська та Російська імперії тощо. Очевидно, у ці важкі часи один за одним наносили свій відбиток процеси полонізації, мадяризації та русифікації. Крізь століття українці намагалися утвердити своє право на життя. Ця, без перебільшень, сильна нація докладала надзвичайних зусиль, щоб відвоювати своє місце під сонцем.

За праведну місію – відродження рідної мови – поклали свої голови безліч українських діячів. Скільки молодих людей були готовими віддати все за досягнення своєї мети! Ці тисячі, мільйони невинних життів відійшли у вічність задля нас і нашого щасливого майбутнього.

Нищівного удару українській мові завдали Емський указ та Валуєвський циркуляр. Вони перегородили шлях поширенню патріотично налаштованого письменства. Але вітчизняні митці слова, не покладаючи рук, боролися за свободу друку. Попри заборони, погрози самодержавства, розстріли українські письменники торували дорогу рідному слову. Не можна не згадати й представників «Розстріляного відродження», які пролили кров за життя батьківської мови. Безліч світлих голів українських було покрито червоною китайкою, а ще більше – залишились нешанованими. Та їхні твори не зникли безслідно й у сприятливий час вийшли з підпілля і зробили свій внесок у розвиток вітчизняної літератури та пробудили приспану синівську любов до стражденної Батьківщини.

Тепер, після цього екскурсу в минуле, спитайте себе: “Як ми можемо зневажати рідну українську мову, яка стільки подолала, заради якої загинули наші прадіди? Як можемо називати себе справжніми патріотами своєї землі, й водночас вимагати визнання другої державної мови? Як нам вистачає сили вважати себе чесними та порядними громадянами, нічого не роблячи для того, щоб бути її гідними? Отож-бо й воно: ми недостойні бути синами своєї матері.

Мова варта поваги. І ми просто зобов’язані зберегти це неоціненне надбання усіх поколінь українського народу. Найперший крок: розмовляйте українською. Використовуйте її у повсякденному житті, на роботі, у навчанні, з друзями, вдома та будь-де! Хіба є що миліше за рідне слово? Хіба зможе якась інша мова передати все, що ми мислимо та відчуваємо?

Цінуйте своє – українське!

Після Революції Гідності й у час справжньої війни на Сході наша мова зазнає русифікації. Українці, зараз я звертаюся до вас, підкажіть, будь ласка, де логіка у таких діях? Вітчизняне телебачення, преса, з’їзди міжнародного значення – все це, та багато іншого переповнені мовою агресора! Що це, як не зрада? Як наша нація, яка так довго виборювала самобутність та незалежність, проживши лише чверть століття життям держави, так відступає від свого менталітету і відрікається власного минулого? Цвіт України гине в АТО, захищаючи нас і наших дітей, а телебачення розповідає про вартість та цілющу силу патріотизму російською мовою? Як на мене, це, щонайменше, дивно.

Ми – молоде покоління, повинні зберегти рідне! Від кожного з нас залежить доля української мови. Звичайно, ми не хочемо жити під владою інших держав, то хіба не маємо єдиним цілим стати на захист Батьківщини?

Народ без мови – рослина без насіння. 

Треба усвідомити важливість становища української мови. Якщо навіть ми самі не хочемо її полюбити, то про яке визнання у світі може йтися? Якщо вже одягаєте вишиванку і кладете руку на серце, співаючи Гімн, то й розмовляйте державною мовою. Кому потрібен оманливий, сповнений лицемірства, патріотизм? Щоб піднятися на вищий щабель життя, нам потрібно свідомо стати українцями. Не тому, що наші батьки залишили нам у спадок це громадянство, не тому, що ми проживаємо на території цієї держави, а саме за вибором душі та серця відчуймо себе дітьми одного великого славетного народу.

Ми маємо зберегти свою державу для наших майбутніх дітей, отже, мусимо зберегти її культуру, традиції, і найголовніше – мову. Відчуймо гордість, за те, що наші прабатьки залишили нам такий скарб. Бережімо рідну мову в ім’я тих, хто поліг, в ім’я тих, хто ще не народився і не пізнав її величі.

Як то кажуть: можна вибрати все на світі, окрім Батьківщини. Земля, на якій ми з’явились на цей світ, обрана для нас Богом. Ми не можемо народитися в бажаній державі, де високий рівень економічного розвитку, де люди живуть, не знаючи бідності й горя. Але ми можемо цього досягнути! Нам призначена важка дорога до щастя, але пройшовши всі перешкоди та труднощі, ми зможемо пишатися тим, що піднесли Україну так високо в своїх очах і в очах великих світових держав. І першою, про що маємо потурбуватись, – це мова. Адже це альфа й омега усіх державних починань.

Рецепт для збереження української мови дуже простий:

– любіть її;
– поважайте та цінуйте;
– розмовляйте нею;
– передавайте та поширюйте рідне слово;
– станьте свідомим і щирим українцем;
– зрозумійте, що мова – найбільша національна святість.

Мітки: