«Листи Різдвяного Діда» ‒ казка завдовжки понад 20 років

Навіть для тих, хто нічогісінько не читав з творчості Дж. Р. Р. Толкіна, його ім’я однаково відоме, а в уяві одразу починають метушитися різні гобіти, гобліни, ельфи… Та перш ніж відчинити двері в чарівний світ цих істот для дітей (і не тільки!) з усього світу, Джон Толкін подарував казку тривалістю понад 20 років своїм трьом синам і доньці.

А коли точніше, він поселив своїх дітей у ту казку, і вони стали персонажами дивовижного світу, у якому на далекому Північному полюсі Різдвяний Дід щороку пакує діткам різноманітні подарунки, а коли часом немає північного сяйва, то Дідів помічник Білий Ведмідь випозичає комету, щоб присвітити. Там трапляються дивовижні події: «Снігові ельфи випустили всі ракети для феєрверків»; «Ведмідь пакує кавалки криги замість подарунків для неслухняних дітлахів»; «настає найбільше нашестя гоблінів».

Все це з листів, які Толкін щороку «надсилав» своїм дітям від імені Різдвяного Діда.

«Перший лист надійшов 1920 року, коли Джонові, старшому з дітей, було три рочки; і понад два десятиліття, поки не виросли троє інших дітей ‒ Майкл, Крістофер і Прісцілла ‒ такі листи приходили на кожне Різдво. Часом конверти, припорошені снігом і зі штемпелями полярної пошти, знаходили в будинку наступного ранку після Дідового візиту; часом їх приносив листоноша; а листи, що їх діти писали самі, зникали з камінної полиці, коли в кімнаті нікогісінько не було», ‒ пише Бейлі Толкін, упорядниця листів, друга дружина наймолодшого з синів письменника – Крістофера.

Власне Бейлі й видала листи уперше 1976 року, вже після смерті самого Толкіна. У листах багато гумору і дотепів, любові і неповторної радості дитинства. Все це і в текстах, і в малюнках, які малював сам Толкін, зображаючи мешканців Північного полюса та їхні пригоди. Зрештою, копії і тих послань від Діда, Ведмедя, Ельфа, і тих малюнків можна побачити у новій книжці «Листів Різдвяного Діда», вперше виданій українською мовою у видавництві «Астролябія». (http://astrolabium.com.ua/lysty_rizdvjanogo_dida-tolkin_dzhon_ronald_ruel.html).

…Але не тільки подарунками та опікою виявлялася батьківська любов Толкіна. З листів, що «приходили» з Наскельного Будинку, діти довідувалися, що не завжди Різдвяному Дідові вдається дістати їм бажаний і замовлений подарунок, і то не тільки через те, що з Ведмедем вже вкотре трапилася халепа (він упав на подарунки і потрощив їх, чи то затопив усю комору з пакунками…), а тому, наприклад, «що цього Різдва по всьому світі страшенно багато бідних і голодних людей», і Дід «мав зібрати дещо з їжі, одягу та іграшок для тих дітей, чиї татусі, матусі та друзі не можуть приготувати для них нічого, часом навіть обіду. А ваші батьки, я це знаю, подбають про вас…» До речі, лист про голодних дітей датовано кінцем 1931 року…

Це одна з тих дитячих книжок, яку з насолодою прочитає і дорослий. Чи то для того, щоб пройнятися різдвяним настроєм, згадати свою дитячу втіху від «миколайків» і пакунків під ялинкою, чи то щоб набратися ідей, як влаштувати казку вже власним дітям, як подарувати їм щось цінніше за просто іграшку ‒ подарувати їм увагу і свій час. Зрештою, увагою і часом вимірюється наша любов не тільки до дітей, а й один до одного. От тільки діти мають право чекати на казку, а ми – обов’язок створити її: і їм, і собі. Тим паче, на Різдво.

 

КІЛЬКА УРИВКІВ З ДІДОВИХ ЛИСТІВ

Наскельний Будинок,
Вершина Світу,
поблизу Північного Полюса,
понеділок, 20 грудня 1926 року

Мої любі хлопчики,
цього року я тремчу ще більше, ніж завжди. І все з вини Північного Білого Ведмедя! То був найгучніший вибух у світі й найстрахітливіший з усіх феєрверків. Через це Північний Полюс ПОЧОРНІВ і зірки зсунулися зі своїх місць, Місяць розбився на чотири шматки ‒ і Місячанин упав із неба у мій садок. Він з’їв чимало моїх різдвяних шоколадок, аж поки сказав, що йому покращало, і поліз назад на Місяць ‒ лагодити його і давати лад зорям.

Цілую вас усіх ‒
Різдвяний Дід Миколай

***
Наскельний Будинок,
Північний Полюс,
23 грудня 1931 року

Мої любі діти,
сподіваюся, вам сподобаються ті дрібнички, які я вам прислав. Схоже, тепер вас найбільше цікавлять залізниці, тож надсилаю вам переважно всяку залізничну всячину.
…Скоро я знову вирушу в дорóгу. Не вірте жодним картинкам, на яких ви бачите мене зображеним на аеропланах чи в автівках. Я не вмію ними керувати, та й не хочу, до того ж, як не крути, вони дуже повільні (не кажучи вже про те, що від них смердить бензином). Не те що мої північні олені…

 

***
(з віршів Різдвяного Діда для Прісцілли та віршового пересварювання в тому самому листі Ведмедя й Ілберета, 1938 р.)

(Дід) …Замало в нашій мові рим
до «Діда», у зв’язку із чим
не надто добрі в мене вірші.
Та виявив я дещо гірше:
до ймень дівчат й хлопців теж
так просто рим не добереш.
Тож вибач, дорога Прісцілло,
що я Тебе римую з «…рило»!).

(Ілберет)…Різдвяний День наближається знову,
а бідний Ведмідь має кольку шлункову!
Кажуть, що він проковтнув дві купи
горіхів, не чищених від шкаралупи!

(Ведмідь)
Верзеш ти ДУРНЮ!
Свого меню
Я не виню.
…Не хочу вперто
я м’ясо жерти —
я їм десерти.
Через їжу таку
(як відомо й дуркý)
я ‒ солодкий і милий,
ти, ельфе-бадиле!
Ку-ку!

(Ілберет) Він хоче сказати «дебіле».

(Ведмідь) Ні, ти не дебелий,
а тонкий, як бадилина, і недоумкуватий.

***
(З останнього листа)
Наскельний Будинок,
Північний Полюс,
Різдво 1943 року

Моя дорога Прісцілло,
щасливого-прещасливого Тобі Різдва! Припускаю, Ти вивісиш свою панчоху ще разочок: сподіваюся, так і буде, бо я ще маю для Тебе кілька дрібничок. На цьому я маю сказати «до побачення», чи майже «до побачення»: маю на увазі, що не забуду про Тебе. Ми завжди зберігаємо старі номери наших давніх друзів та їхні листи, а згодом, коли вони виростають, замешкують у власних будинках і в них з’являються власні діти, – сподіваємося повернутись.

Мітки: , , , , , , ,