Вірус раннього розвитку дитини

Вірус під назвою «ранній розвиток» уразив багатьох молодих батьків у великих містах. Усі зацікавилися навчанням читання з двох років, англійської мови і музики – з трьох, далі за амплітудою, що наростає: драмгурток, гурток з фото, хореографія тощо.

Мабуть, широкий розмах цього лиха пов’язаний із тим, що підросла генерація безробітніх мам із великими амбіціями. Зазвичай це освічені жінки від 25 до 35 років, котрі вкладають у свою єдину дитину все те, що вони самі недоотримали в дитинстві, або реалізують у такий спосіб творчу енергію. Свою енергію. Буває й навпаки. Працюючі мами бояться, що через свою зайнятість не зможуть дати дитині чогось і компенсують відсутність своєї уваги різноманітними заняттями.
Жорстока тітка «Мода» набирає обертів, і ось уже на голову дитини падають нескінченні, численні курси та заняття. Дитині хочеться до мами, до улюблених іграшок, а її тягнуть на якісь заняття…

У Дейла Карнегі зустрічається дуже дохідливий образ: «Коли ви йдете на рибалку, ви насаджуєте на гачок черв’яка. Хоча особисто ви віддаєте перевагу полуниці з вершками. Але риба любить черв’яків, тому ви пропонуєте їй черв’яка, а не полуницю»

Скажімо чесно: всі додаткові заняття у більшості випадків втішають честолюбство батьків. Так, звісно, зустрічаються діти з яскраво вираженими здібностями й потребами. Ці здібності треба розвивати, пестити й вирощувати. Але дитинча не розуміє, що іноземна мова необхідна для майбутньої кар’єри. Вона любить ці уроки тому, що вчителька молода та гарна й ласкаво з ним розмовляє. Або не любить – коли вчителька не подобається.

Дитинство має бути безтурботним: іграшки, машинки, скакалка й квач, казки, прочитані на ніч матусею… адже так солодко сидіти в мами на руках і не боятися. Попереду довге життя, і все це життя належить учитися. А дитинство промайне швидко, і нехай залишаться про нього чисті, світлі спогади.

Якщо цього немає, діти, напхані різноманітними знаннями й навичками, але обділені батьківською увагою й любов’ю, рано чи пізно потрапляють до дитячого психолога. Зі скаргами на енурез, поганий сон, нетовариськість. Неконтактні, затиснуті, чудово навчені діти. Не позбавляйте їх такої простої радості: гратися, катати машинки, малювати каля-маля, пустувати. Цей час швидко мине

Звісно, всі бажають своєму чаду тільки найкращого. Дати спокій дитині, аби вона росла «як трава», – також не варіант. Дитині потрібно, аби ми допомогли їй розвиватися в її власному темпі й самі брали діяльну участь у її розвитку. Адже виховання, зрештою, означає не вплив, а взаємодію, співпрацю з дитиною. І найголовніше в ньому – це не притупити природну допитливість й відповідати на всі її запитання. Не страшно, якщо дитина навчиться читати, тільки пішовши до школи.

Гірше, коли вона ще до школи втратить інтерес до навчання як до діяльності, нав’язаній їй від самого народження. Адже річ не в тому, скільки й чого знатиме малюк, а в тому, яким він виросте, – допитливим і творчим чи озлобленим занудою, котрий багато про що чув, але нічого не хоче.

У наші дні звідусюди чуємо про те, що ми живемо в інформаційному суспільстві, що головним сьогодні є інтелект. З цього багато батьків роблять висновок: дитина має зазнавати великих інтелектуальних навантажень буквально з пелюшок. У цьому вбачають запоруку успішної кар’єри, щасливого життя тощо. Насправді ранній старт не завжди дає переваги.

Можна аргументувати цю позицію науково. Спочатку дозрівають нервові центри, відповідальні за дихання і травлення, потім – за рух і лише потім за емоційний контроль, волю й читання. Якщо примусово порушити цю послідовність, якщо почати розвивати центри читання до того, як дозріють попередні, становлення дитини може відхилитися від норми.

Батькам варто розвивати емоційний інтелект своїх чад з такою ж старанністю, з якою вони кинулися формувати раціональну сторону інтелекту. Школи раннього розвитку та відповідні підручники для батьків з пелюшок вчать малят читати, лічити, користуватися іноземними словами. Раціональний потенціал інтелекту став предметом особливого престижу і, на жаль, ілюзорної вигоди.

Адже насправді, за свідченням вчених, успішними і багатими стають люди з розвиненим емоційним інтелектом на тлі звичайного раціонального. Саме такі люди відчувають, що їм треба, і вміють на ці відчуття орієнтуватися. Саме такі люди вміють співпереживати, а відтак ефективно вибудовувати загальний психологічний простір успіху, в якому розвиваються всі учасники. Саме люди з розвиненим емоційним інтелектом часто відчувають радість з приводу і без нього, тому що емоція радості завжди очищає внутрішні програми, завжди дає приплив енергії для нових успішних досягнень.

У багатьох дітей психологічна напруга викликана іншою загальною причиною – високий інтелектуальний потенціал сусідить із низьким рівнем соціалізації, емоційною нечутливістю. Діти з розвиненим емоційним інтелектом мають більш високу самооцінку, вони впевнені у собі, швидко адаптуються до нових обставин, успішніше навчаються і користуються популярністю у своїх однолітків. Крім цього, вони ефективніше діють в конфліктних ситуаціях і проявляють менше неспокою. Це дуже допомагає в дорослому житті.

 

Американський дитячий психолог Рос Кемпбел у праці «Як треба по справжньому любити дітей» користується терміном «емоційний резервуар», розуміючи під ним ступінь насиченості дитини позитивними емоціями. Цей резервуар завжди повинен бути наповнений, і тільки батьки можуть це зробити. Емоційний інтелект дозволяє бути розумним зі своїми почуттями. Це показник нашої здатності до спілкування, вміння усвідомлювати свої емоції та розуміти почуття інших людей.
Мітки: , , ,