Відлуння у Верховині. Роман Кумлик – гуцульський віртуоз

«Заспіваю про край рідний, про рідні Карпати,
Та бо мені у Карпатах мило щебетати» (коломийка)

Між високими горами, вічнозеленими смереками тече Чорний Черемош. На лоні природи розкинулась Верховина – центр гуцульської культури. Мальовничий край заворожує пейзажами. Тільки тут можна спробувати справжньої їжі горян, поспівати коломийок, затанцювати «Голубку» і почути гуцульський говір – «Боже помагай»…

Але чим багатий карпатський край, то це  людьми, справжніми гуцулами, які безмежно люблять свою землю і намагаються залишити на ній слід… Таким був Роман Кумлик. Його називають по-різному: людина-оркестр, гуцульський музикант-віртуоз. Його запальні співанки, жарти, гра на перевернутій скрипці на ліву й праву руки запам’ятались усім.

Завжди життєрадісний, усміхнений, добрий – так про нього відгукуються рідні, знайомі та всі туристи, які мали за честь познайомитись з ним і побувати у його приватному музеї гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів у Верховині.

Мала нагоду і я там бути… Музичні інструменти, гуцульський дух, говір – все залишилось там. Тільки, на превеликий жаль, познайомитись із господарем не довелось. У 2014 році життя Романа Кумлика раптово обірвалось, залишивши спогади і музику.

«Ой по тобі, полонино, весело ходити,
При струмочку в холодочку мило відпочити» (коломийка)

У Верховині всі знають і покажуть будинок Романа Кумлика. Заходжу. Піднімаюся старими дерев’яними сходами на другий поверх. На стінах – музичні інструменти, сімейні фотографії, збоку вітають “гуцул і гуцулка” в автентичному вбранні, поміж ними – різьблені топірці.

«Боже помагай», – зустрічає Наталка, молодша донька Кумлика. Сама в гуцульському вбранні, вітається, сипле жартами. Питається: як нам Жаб’є (Верховина), чи добре вчора на гуцульській забаві «набулися», чи співали сороміцьких коломийок?


«Я нікому не давала та й не дам нікому.
Добре дати лиш німому, не скаже нікому.
Думаєте люди добрі, що німий не скаже?
Говорити він не вміє, а пальцем покаже» (сороміцька коломийка)

«Матеріали для експозиції батько збирав протягом 30-ти років», – розповідає Наталка.

Коли він помер, постало питання, що робити з музеєм. Донька вирішила не закинути батькової праці, а взяти все в свої руки, навчитися грати на інструментах і дати їм друге життя.

Наталка за освітою – медик. Розповідає, що в дитинстві про музику й чути не хотіла. Коли батько купив їй скрипку, спочатку пограла, а потім закинула, сказавши, що більше до рук її не візьме. Але через багато років взяла і заграла не лише на скрипці, а й на 11-ти інших музичних інструментах.

«Я самоучка – навчилася грати на музичних інструментах», – говорить Наталка.

Скрипка, цимбали, двійниця (сопілка), окарина, зозулі, ліра, жабка – все їй під силу. Правда, на сопілці–двійниці вчилась грати довго, ніяк не вдавалося. Туристи питали, а що це за інструмент? Вона відмовчувалась, казала, що несправний, але потім все-таки навчилась грати.

Наталка акуратно сідає за цимбали та легко виводить «Червону руту».

«Батько колись жартував, що цимбали мають багато струн. Коли граєш – звучать, а поставиш руку – замовкають. Інша справа жінка – в неї одна струна, та й ту зупинити не можна». 

До уст прикладає дримбу і всі замовкають. Каже, що так жінка нерви заспокоює, а чоловіків це вводить в транс.

«Батько казав: щоб добре грати на дримбі, треба, щоб язик прилип до горлянки. І все повчав: добре, аби він у жінок там і лишався 24 години на добу».

«Ой свекруха моя мила,
Ой свекруха люба.
Як не будеш мене любити,
то скоро “даш дуба”» (коломийка)

Під час екскурсії Наталка часто згадує батька, сама грає на музичних інструментах, співає і запрошує хлопців спробувати свої сили, пограти то на розі, то на трембіті. Не кожному вдається. Цікаво, що трембіта – найдовший музичний інструмент у світі, а в горах використовується як обрядовий. Сповіщає людей про весілля, свято чи якесь горе.

«А я вчора п’яна була, та й спала на плоті
Я більше заробила, аніж на роботі»  (коломийка)

Згодом до рук Наталі потрапляє великий ріг. Каже, це такий старовинний «мобільний телефон». Колись сповіщав людей про різні події, тепер його можна побачити лише під час Коляди.

«Батько любив життя і людей. Приймали й по вісім груп за день. Віддавав їм свою енергію. Навіть перед смертю, 21 січня, прийняв одну групу, а вже 22 січня його не стало. На той час йому було 66 років…..»

«Коби мене, молоднику, груди не боліли,
Від мого би олосочку всі гори дзвеніли» (коломийка)

Екскурсія завершується, всі фотографуються, розглядають старі сімейні фотографії. Для туристів  це ще одна цікава екскурсія. Для Наталки – це спогади, це історія, це згадка про батька, якого їй так не вистачає.

 

ДОВІДКА З ВІКІПЕДІЇ

Роман Кумлик народився 4 грудня 1948 року в с. Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області. Дитинство було важким. Батька вбили у 1949 році, маму відправили до Сибіру. Виховували його рідна тітка Катерина Кречуняк та її чоловік Петро. Лише в 10 років Роман взнав,  де його рідна мати і лише в 19 років вперше її побачив.

З раннього дитинства займався музикою. Першим вчителем був його дядько Петро Кречев’як, навчив гри на скрипці та сопілці. Вже в дошкільному віці Роман грав на весіллях та інших святах, в першому класі дебютував зі скрипкою на обласній сцені. Ноти й музичну грамоту вивчав самостійно.

У 1968 році переїхав до матері в Крим, де вступив у музичну школу, до того вже 13 років граючи на скрипці. Протягом дев’яти років працював музикантом в обласному Будинку офіцерів (Сімферополь), Будинку культури МВС. У 1976 році, коли матері дозволили оселитися в рідних місцях, вони з Романом переїхали у Верховину, де купили приватний будинок із земельною ділянкою. Роман поступив на роботу в музичну школу, паралельно керував гуцульським аматорським оркестром райспоживспілки, 2 роки працював в Івано-Франківській філармонії скрипалем I категорії.

Грав на 35 музичних інструментах. На скрипці грав на праву і ліву сторону, мав у колекції кілька десятків примірників різних моделей, у тому числі скрипку-довбанку для новачків і американську прямокутну скрипку, зроблену гуцульським майстром за фотографією. Також грав на баяні, акордеоні, гармошці й фортепіано. У колекції Романа також є трембіта, цимбали (найстаршому з інструментів понад 100 років), волинка (дуда, «коза»), колісна ліра, сопілки різних моделей, дримба, флояри звичайна і подвійна, флейта Пана, кларнет, ріг. Також грав на трубі, гітарі та ударних інструментах.

За поданням Всеукраїнської фольклорної комісії у Львові та фольклорної комісії СРСР виступав з гастролями в Москві в Будинку композиторів і в Академії наук. Після цих виступів Роману Кумлику надали почесне звання заслуженого працівника культури УРСР.

У 1982 році створив капелу «Черемош», що складалася з 15 музикантів. Музику та пісні для репертуару колективу Роман Кумлик збирав по всій Гуцульщині, в тому числі й в Румунії.  З 1992 року й донині в складі капели — 5 артистів.

З 1992 по 2007 рр. працював у Польщі за контрактом з Люблінським академічним центром культури ім. Марії Туріс-Латовської. За цей час дав понад 2000 концертів, працював зі своїм колективом у варшавській, люблінській і вроцлавській філармоніях, займався викладацькою діяльністю, навчаючи українських та гуцульських мелодій.

Помер 22 січня 2014 року.