Таємні файли Майдану. Із книги Братів Капранових

Віталій та Дмитро Капранови видали торік книгу «Майдан. Таємні файли». Письменники провели власне журналістське розслідування, аби розібратися у тому, що насправді сталося тоді й досі залишається таємницею. Пропонуємо ознайомитись із кількома цікавими і важливими фактами про останні дні Революції Гідності, якими поділилися з письменниками люди, що мали безпосередній стосунок до рішень, які ухвалювались на Майдані – колишній віце-спікер ВР Руслан Кошулинський, лідер «Свободи» Олег Тягнибок, колишні нардепи Ігор Кривецький та Андрій Мохник.

 

18 лютого розпочалися найтрагічніші події Революції. І тут питання переговорів вийшло на перший план.

Олег Тягнибок: «А коли з’явилися перші полеглі у Небесній сотні, хіба я як голова партії міг сидіти і спостерігати? Я зобов’язаний був зупинити кровопролиття. Ми мали йти на певні поступки заради перемоги. Всі моменти, до яких доходили, з’являлись у діалозі. З одного боку, треба бути безкомпромісним, а з іншого – якщо немає компромісів, які переговори? 18-20-го почалися масові вбивства. Всі були змучені, я кілька ночей не спав, мене теліпало. Наші свободівці, які загинули, – не тільки рядові члени партії, а й депутат райради, помічники депутатів, ще вчора ми з ними пліч-о-пліч боролись, а сьогодні їхні тіла лежать у холі готелю «Україна», Ірина Сех організувала тимчасовий шпиталь. І після цього ти вимушений зустрічатися з людьми, які організували це місиво, і все одно маєш поводити себе як дипломат. Представники Франції, Німеччини та Польщі підключилися 18-19-го. Я відчув, що Янукович уже став розсіяним, і в мене вперше виникла думка, чи це вже не його кінець. Але тоді здавалося, що він вибиває щось із Заходу, саме тому він із ними постійно говорив в іншій кімнаті. Очевидно, що вони не просто так приїхали, а привезли якісь гарантії для нього та родини».

Олег Тягнибок: «20-го переговори йшли цілу ніч, ми сиділи, о 7-й розійшлися, на 10-ту домовилися про підписання. Коли я поставив підпис, то відчув полегшення від того, що вже не доведеться брати участь у цих зустрічах і розмовах».

 

МИРНИЙ НАСТУП

Ігор Кривецький: «18-го ми вивели свої сотні з Жовтневого і вся “Свобода” пішла у Мирний наступ. Через Кріпосний пройшли на Грушевського. І за два дні Революція перемогла. 18-го була мобілізація всіх. Не можна казати, що ми були самі, просто нас було найбільше. “Свобода” була основним кістяком».

Початок Мирного наступу

Ігор Кривецький: «На Кріпосному депутатів пропустили, а люди спинилися, потім “тітушки” почали у них кидатися усім, що бачили. Біля парку стояла машина, з якої виступали Фаріон та інші наші депутати. Потім менти пішли в наступ, людей затисли, “тітушки ” били їх палицями і заганяли за свої намети. Зв’язок був поганий. І тут Андрію Іллєнку приходить смс від брата Пилипа. А вони стоять на перетині Шовковичної та Інститутської. Розумію, що треба визволяти, але для цього треба йти через Антимайдан. А там бій. Реально жахливі картини – стогін людей, кров, пекло.

Свободівські депутати: я, Тягнибок, Кайда, Сиротюк, Швайка, Гелевей, Мохник, йдемо через це пекло, а обличчя ж відомі, тому головне – не привертати до себе уваги. Чую – якась жінка кричить: “Мохнік! Ето же Мохнік!”. Ми ішли через весь Антимайдан і не реагували. Тягнибок попереду, “тітушки” розступалися, бо не вірили власним очам – хіба може бути таке нахабство? Тоді все висіло на волосині. У результаті витягли з Маріїнського багато поранених патріотів. Ми виривали їх з рук “тітушок” і збирали на Грушевського біля будинку 9А».

Нардепи виводять полонених з Маріїнського парку

 

ЗРАНКУ ВИНОСИВ ПОРАНЕНИХ, А ВВЕЧЕРІ ВИРІШУВАВ ДОЛЮ КРАЇНИ

«Лідер ВО “Свобода» Олег Тягнибок закликає негайно поставити на голосування постанову опозиції про повернення до Конституції-2004, щоб зупинити протистояння на вулицях.
(УП, 18.02.2014)

Треба також враховувати, що «Свобода» все ж мала тоді свого заступника голови ВР. Щоправда це був лише другий віце-спікер – останній у парламентській ієрархії.

Руслан Кошулинський: «Я сказав: їду, будемо збирати Раду. Партнери по опозиції перелякалися. Тягнибок не заперечував. “А якщо тебе затримають?” – Значить, затримають, а куди вже далі? Мою посаду можна було використати тільки один раз. Колись Ляшко кричав: давайте! у нас є свій заступник, давайте! Я тоді сказав: якщо треба, давайте, але знайте, що одразу вашого заступника не буде. Підписи про моє зняття лежать у сейфі у Рибака, тільки дату проставити. Мою посаду можна було використати лише один раз, і от цей раз настав».

У ситуації, коли керівництво Ради: голова – регіонал Рибак та перший його заступник – комуніст Калєтнік самоусунулися від процесу, чекаючи, напевне, на команди з Банкової, спрацювала посада Кошулинського. Єдиний раз, як він і попереджав.

Андрій Мохник: «20-го числа, коли знову почали масово стріляти, всі наші депутати були в готелі “Україна”. Бо ми спочатку на 9:00 призначили засідання політради. Потім перенесли на 11-ту через те, що затрималися до пізньої ночі. А Сиротюк есемеску про перенесення не отримав, тому приїхав на 9-ту, і разом із тими, хто жив у готелі, – а це більшість фракції – попав у вир бойових дій. Свободівці виносили поранених, влаштували у вестибюлі лазарет і морг, наші депутатки Сех та Фаріон мили все від крові.

20 лютого. Небесна Сотня Майдану

Потім затихло, ми зробили штаб у кафе “Шоколадниця” на Хрещатику, обговорювали ситуацію: виходу немає. І тут почалися дзвінки від депутатських груп – Єремеєва та інших, – що треба все це припиняти. Припинити може тільки ВР. Вона має зібратися. Де? Кошулинський каже: давайте у ВР. Узяв машину, поїхав туди. А там навколо “тітушки”, “Беркут”. Для початку треба було, щоб відкрили приміщення, ввімкнули мікрофони, систему “Рада”, запустили процес фіксації, тобто визнали повноваження Кошулинського. Руслан говорив із Зайчуком, керівником апарату Ради, і той сказав: ОК, а вас буде 226? – Буде. Бо тут підстраховка – якщо прийдуть і не набереться 226, то ті, хто відкривав приміщення, будуть співучасниками, а якщо набереться 226 – переможцями».

Руслан Кошулинський: «Я об’їхав квартал і через Арсенальну дістався ВР. Усі поверхи, подвір’я зайняті “Беркутом”, вони там увесь час були. Прийшов до Зайчука, кажу: відкривайте зал. За повноваженнями я не маю права давати такого розпорядження. Тільки голова ВР або за його письмовим зверненням. Однак Зайчук розумів, що відмовити у тій ситуації не може. Але відкрити зал – це мало. Опозиція просто хоче посидіти – які проблеми? А технічні працівники? Система “Рада”, освітлення, телебачення, озвучення – хто зможе вивести людей на роботу? Квартал оточений. Це може зробити тільки Зайчук. “Їх немає”. – “То викликайте”. Почав викликати. І коли я вже заїхав до ВР, я передзвонив, сказав, давайте скликайте депутатів, і почався механізм залучення. Тоді були розмови з дипломатами – мовляв, якщо не буде технічних працівників, давайте руками проголосуємо.

Вони кажуть: Hі! Ви маєте у регламентний спосіб проголосувати. Почали збирати всіх, адже опозиційних депутатів було максимум 180 осіб. Перш за все, тих, хто швидко поміняв шапку, ми їх називали полоненими. Полонені почали втікати з полону: ми готові, бо Янукович утік».

Руслан Кошулинський: «Почали засідання, коли у залі ще не було 226. Почали виступати. Ми чекали на решту і вели перемовини з дипломатами. І коли все було готове, я запропонував, щоб перше голосування голосували стоячи на знак поваги та шани за загиблими майданівцями. І тоді нарешті набрали більшість. Всередині у мене працював автомат – усе механічно, все, що треба зробити. І цей день просто витерся, жодної іншої емоції – робота, яку маєш виконати».

Якщо згадати, що зранку того дня віце-спікер ВР Руслан Кошулинський носив поранених та вбитих на Інститутській, така емоція видається зрозумілою. Звісно, якщо взагалі хтось здатен уявити себе на його місці – на місці людини, яка носить закривавлених товаришів, а потім очолює вирішення долі країни у парламенті.

Мітки: