Кохання тривалістю у півстоліття

Він любив усе найкраще… Солдат, письменник, муляр, живописець, міністр, політик, врешті прем’єр, затятий курець, любитель коньяку та віскі, видатний оратор, дотепник і однолюб, лауреат Нобелівської премії… це далеко не все про «Найбільшого британця» усіх часів і народів… та його безмежне кохання до єдиної жінки.

15 серпня 1908 року велика Британія почула про заручини Вінстона Черчилля і Клементини Хозі. Вища знать резюмувала:

« Цей шлюб протриває півроку, не більше, тому що Черчилль не створений для сімейного життя. Для нього дружина – це не більше, ніж прикраса. Це катастрофа для них обох. Вінстон не дуже бажає – хоча й потребує – дружини, яка буде критикувати, здатної стримувати його ескапади і весь час зупиняти від чергового промаху».

Але трапилось по-іншому: вони прожили 57 років у коханні і вірності. Біографи писали, що йому часто щастило, але найбільше йому пощастило з дружиною. Він сам писав: «Найбільшим досягненням мого життя було те, що я зумів переконати мою майбутню дружину вийти за мене заміж. Моє одруження стало найщасливішою і найрадіснішою подією мого життя».

Блискучий оратор в політиці, з жінками ставав боязким, скупим на слова і дуже сором’язливим. До того ж він не любив танцювати. А в ті часи танець був чи не єдиною можливістю познайомитися з леді вищого світу. Мабуть, тому він і не користувався успіхом серед прекрасної половини людства, і за його спиною вже було три невдалих спроби заручин.

Жодна зі світських красунь не розгледіла в цьому нудному молодому політикові  особливих перспектив: залицятись не вміє, про кохання не говорить, настирливості не проявляє і вічно бубнить про якісь партійні субвенції. «Ні, не бути йому ні гідним чоловіком, ні перспективним політиком!», – зітхали жінки, не здогадуючись про те, як фатально вони помиляються.

Дали маху всі, крім однієї – тої, яка за мішкуватою зовнішністю зуміла таки розгледіти його пристрасну натуру. Клементина познайомилась з Вінстоном на одному світському заході. Їй представили Черчилля. Вона протягнула руку – він поцілував мовчки і, зніяковіло втягнувши голову в плечі, відступив в глибину залу. Весь вечір він споглядав на неї зі своєї схованки і нарешті відважився запросити до танцю. Вінстон різко встав, рішучим кроком підійшов до Клементини і як тільки вона схвально посміхнулась – різко розвернувся і поспіхом втік у свій відлюдний куток.

Клементина все ж виділила цього милого і незграбного чоловіка з натовпу і його образ поселився десь далеко в її душі.

Їхній наступній зустрічі судилось відбутись тільки через чотири роки. На урочистий вечір (березень 1908 року) були запрошені найбільш впливові люди. Вінстон йти не хотів. Але вірний секретар Едді Марш переконав шефа витратити пару годин на світську балаканину – винятково з метою знайомства з виборцями. Він приречено поступився. Прийшов. Його чинно провели в зал. Посадили. Він плюхнувся на стілець, покрутив ніж з виделкою, потім ліниво повернув голову… і зустрівся очима з Клементиною – тією самою дівчиною, яку він так і не наважився запросити до танцю.

Вінстон почервонів. Пробурмотів щось невиразне і замовк. Надовго. Коли мовчання стало непристойним, довелось заговорити їй. Погода? Він мовчить. Новинки моди? Сопе і мляво підтакує. Політика? – Нарешті! Він миттєво змінився: плечі розправились, очі гарячково заблищали, мова стала яскравою – в той момент він був прекрасний.
«Здається, я закохалась», – скаже потім Клементина своїй сестрі.

Клементина була дотепною, мала прекрасне почуття гумору, добре розбиралась в політиці. Молода леді, випускниця Сорбонни, була прикладом покірності і чемності, знала мови, грала на фортепіано, чудово малювала… Вона притягувала погляди не бездушною красою, а поєднанням розуму і благородного аристократичного шарму. Вишуканий смак зробив її іконою стилю Великобританії на довгі роки. В свої 23 роки леді була дуже обачною і перебірливою, відмовила трьом залицяльникам. Ймовірно, доля приготувала їй зустріч з тим довгоочікуваним і єдиним.

Про першу зустріч писав: «Я постійно згадую її дивовижні, просто неземної краси зеленкаво-карі очі. В них було стільки мудрості… А її пишне волосся. Ці завитки…».

Його попередні захоплення жінками були лише черговою сходинкою вгору, щоб за обрієм погляду йому відкрилась його доля – Клементина Хозі. Все пізнається в порівнянні. Небо дало попередніх жінок для порівняння і вибору в дослідницькому експерименті на ім’я  «Життя».

Блискучий оратор, автор мудрих афоризмів, політик і державний діяч, зустрів Клементину і втратив дар мови. Хотів освідчитись і дуже боявся. Запросив її в родовий маєток герцогів Мальборо погостювати. Кращого райського місця для зустрічі важко було придумати! «Я, прогулюючись розаріями, просто відчував, як у мене ростуть крила за спиною! Але коли крила виросли – я боявся зробити перший політ – політ кохання!». Всі знали, для чого він запросив Клементину. Але знати і діяти – велика різниця. Два дні він гуляв з дівчиною, говорив про політику і не говорив про головне…

Страх отримати відмову паралізував Черчилля. На третій день він зі страху вже не хотів вилізати з ліжка… Все вирішив стусан герцога Мальборо: «Боюсь, що тобі не випаде більше такої нагоди», – налякав його герцог. Вінстон послухав мудрого герцога, взяв Клементину за руку і… знову повів бідну дівчину гуляти околицями… Але тут уже сама природа обурилась, не витримала, застогнала від такої безтолковості, заблискотіла блискавками, пролила сльози грози і загнала парочку в храм Діани – невелику кам’яну альтанку… Зробивши свою справу, гроза затаїлась за хмарами, погрожуючи ароматом озону… Хвилини післягрозової тиші тягнулись століттями… Атмосфера ставала напруженою. Клементина кинула погляд вниз і побачила жука, який повільно повз. В її голові промайнула думка: «Якщо жук доповзе до тріщини швидше, а Вінстон так і не зробить мені пропозиції, значить, він не зробить її ніколи».

Черчилль виявився проворнішим за жука.

До весілля Клементина боялась лише однієї суперниці, яка могла з нею тягатись – леді Політики. Але вона вирішила, з чисто англійським гумором, що буде з Вінстоном вечорами, а Політика – тільки вдень і дала згоду на весілля.

Вінстон Черчилль і Клементина Хозі незадовго до їх шлюбу в 1908 році.

Майбутній тещі він сказав: «Я не багатий і не дуже впливовий, але я люблю Вашу дочку і мої почуття дуже глибокі. Я зможу зробити її щасливою, дати статус, гідний її краси і чеснот».

Їй було 24, йому 33. «Я одружився у вересні 1908 року і з того часу жив щасливо», – напише пізніше у своїх спогадах Черчилль. І це була найчистіша правда. Вони прожили разом 57 років. Клементина була ідеальною дружиною. Вінстон робив кар’єру, рятував країну від війни, виступав з полум’яними промовами в парламенті, ночі часто проводив у казино, багато пив, курив (весь світ пам’ятає його знамениту фразу: «П’ять-шість сигар в день, три-чотири склянки віскі і ніякої фізкультури!»), до того ж любив добре поїсти і ні в чому себе не обмежував.

З ним було нелегко. Інша, можливо, і попробувала б приручити такого дикуна: щоб не пив, не курив, щоб до вечері повертався, щоб книгу читав під нічним абажуром, а потім мирно засипав з дружиною у теплому ліжку. Але Клементина ніколи не намагалась його переробити. Не виправляла його характер. Не вчила жити. Навпаки, вона приймала його таким, яким він був: чоловік їй здавався ідеальним. Безкомпромісний і впертий політик біля дружини ставав лагідним юнаком.

Черчилль багато говорив і при цьому нікого не слухав і не чув, тому що часто думав про своє. Але те, що було написане, він уважно читав і добре пам’ятав. І вона знайшла прекрасний спосіб спілкування з ним: писала йому записки, пізніше писали один одному листи. Всього 1700 листів.

Веденням домашнього господарства займалася виключно Клементина. І вона все робила так, щоб чоловік був задоволений і ніщо не дратувало його. Була вірним помічником в політичній діяльності, допомагала йому іноді ухвалювати складі політичні рішення. Їй випала нелегка роль у житті, але вона грала її гідно і красиво.

Потрібно сказати, що Клемі була “жайворонком”, він – “сова”. Частково через це вони ніколи не снідали разом. Відпочивали вони також часто окремо: вона любила тропіки, а він – екстрим. Складається враження, що мудра дружина не мелькала перед очима чоловіка, але завжди була поряд, коли він цього потребував. Дуже часто анфілади кімнат озвучувались його дзвінким голосом: «Клемі!». Це означало, що він хоче щось запитати, порадитись.

Вони були абсолютно різні, як «вода і камінь, лід і полум’я», але жили в унісон і дякували життю за кожну мить спільного життя. Мабуть, ця «різність їх так сильно й тримала разом». Вона єдина могла впоратись із запальним характером Черчилля. В її присутності він повністю змінювався.

Вона народила йому чотирьох дітей – три дівчинки й одного хлопчика. Він не няньчив їх, не займався вихованням, але був дуже прив’язаний до дітей якимись невидимими струнами душі. «Легше управляти нацією, ніж виховувати чотирьох дітей», – з ласкавою посмішкою говорив він. Набагато пізніше на сімейному святі, граючись зі своїми дітьми і внуками в гру «Ким би ти був, якби не був собою?», – він відповів: «Я був би другим чоловіком своєї дружини»…

Після 40 років шлюбу в одному з чергових листів він писав:

«Моя дорога, моя ніжна Клемі… За всі ті роки, що ми разом, я безліч разів ловив себе на думці, що надто сильно кохаю тебе, так сильно, що, здається, сильніше кохати неможливо. І сьогодні я відчуваю, що почуття до тебе переповнюють мою душу, що з кожною хвилиною життя ти потрібна мені все більше і більше. Що я робив би без тебе, моя ласкава Клемі? Наше з тобою кохання – дивовижний скарб. З тобою ми пройшли всі випробування, пережили важкі роки, але наші почуття стали тільки міцнішими. Завжди і навіки твій відданий Вінстон».

Бог послав Черчиллю мудру жінку і, слава Богу, їхнє кохання не розбилось об побут. Чи варто висмикувати негарне каміння із міцного фундаменту будинку заради точкової гармонії, порушуючи загальний баланс? Клементина делікатно шліфувала камінь характеру чоловіка, подібно до морської хвилі, яка полірує гальку. На часті запитання, в чому секрет щастя, вона відповідала: «Ніколи не заставляйте чоловіка погоджуватися з вами. Ви досягнете більшого, продовжуючи дотримуватись своїх власних переконань, і через деякий час побачите, що ваш чоловік непомітно прийде до висновку, що ви мали рацію. Але робіть це тонко і тактовно».

Не одне покоління закоханих у захваті знімало капелюха перед життєвою мудрістю цієї великої жінки! Можна бути освіченою й розумною, але навіть і в палаці – глибоко нещасливою. Можна бути неосвіченою, але мудрою і щасливою в сільській хаті. Мудрість – це інстинктивне розуміння божественних законів буття й уміння не порушувати їх, а жити у згоді з ними. Клементина любила нестерпного Черчилля і кохання дарувало їй одкровення мудрості!

За великим чоловіком завжди стоїть тінь великої жінки!

Мітки: