Боллівудське оповідання: Дивовижна Люсінда

Довідка.

Індія — одна з лідерів з експорту яловичини. Щороку, мільйони тонн цього м’яса експортують звідти. У більшості штатів Індії корови є захищені законом і релігією, але є деякі регіони, наприклад, як південний штат Таміл Наду, де дозволяють вбивство корів для потреб господарства. В інших, як от в Західній Бенгалії, обмежень зовсім немає.

Число людей, які їдять у цій країні яловичину складає 80-100 млн осіб. Тому контрабанда корів – це поширене явище в Індії. Місцеві банди в Нью-Делі викрадають корів ночами, заганяють у вантажівки, тримають на нелегальних фермах, а потім продають їх на бійні чи відправляють у сусідні країни. Корови — дуже милі друзі, вони не ставлять питань і не критикують…

1.
Люсінда народилася яскравою коровою, найдивовижнішою у світі. Вона була єдиною у своєму роді, бо вміла говорити. Про свій талант корівка дізналася із ранніх років. Коли Люсінда відкрила очі, то побачила біля себе свою теплу рогату маму. Її морда терлася об неї, вилизувала довгим язиком липке мокротиння, що було на ній. Маленькі очі із цікавістю спостерігали за нею.

“Хто вона?”, – подумала корівка, яка ще не мала імені, а лиш безліч питань, які дивували її саму.

Іскра думки запалилася у її голові зі швидкістю вітру, що гудів за сараєм у якову вона з’явилася на світ. Раптом, хтось зайшов у їхній обшарпаний дім.

Ну, що тут у нас? – двоноге босе створіння підійшло до мами й дочки.

Це був індус Харі, який приніс води і рушники.

Дівчинка! У тебе народилася дівчинка! Молодець, Деві, молодець, ти гарна матір. – цей чоловік був дуже радий і веселий, він сподобався новонародженій. Завдяки йому, вона дізналася щось про себе.

“Мати Деві, а я дівчинка…”

Маленька корівка спробувала підвестися своїми солом’яними ногами, щоб наблизитися ближче, та було важко ними керувати. Тому вона впала і застогнала. Власний голос вельми здивував її.

Нічого, ти швидко навчишся ходити. Все добре, Харі подбає про тебе.

Босий чоловік вмив її та витер рушником, він був доброю людиною. Корівка вирішила його поцілувати.

– Уу, яка хороша дівчинка. Дякую за цьом. – він її погладив.

“Дякую…”

Наступні миті корівка пам’ятала досить розмито. До сараю прийшли нові двоногі істоти. Та вони не були босі й вони не були такими добрими, як старий Харі.

– Корова народила? – різко запитав молодий чоловік.
– Так, – відповів їм Харі.
– Добре, ми її зибираємо.
– Не можна, вона ще слабка!
– Не мішай, старий, там, куди її ведемо – це не має значення.

Погані люди відштовхнули Харі й потягли корову за собою. Вона застогнала. Старий пригорнув новонароджену до себе.

Наглядай за нею.

Погані люди пішли, та обіцяли вернутися. Корівка востаннє бачила матір.

2.
Своє ім’я Люсінда отримала від Харі. Він її так назвав. Індус щодня доглядав Люсінду, давав молока і водив у світ поза сараєм. Люсінда побачила, який чудовий і великий цей світ! У ньому так багато всього і все воно має свою назву. Харі любив говорити, а Люсінда любила слухати. Це був найкращий час у її житті.

Люсінда, а знаєш, що це? – якось Харі показав рукою на синю воду, що красувалася за фермою. Корівка лиш закліпала очима.

Це свобода… Коли помру, я піду туди, і вода забере мою індійську душу…

Харі був вчителем, а Люсінда його ученицею. Завдяки йому, вона швидко зрозуміла, де вона, хто вона, всі ті правила життя на фермі. Огорожа, що їх оточувала, була тюрмою, та слова Харі були крилами, які несли її на волю. Він любив повчати Люсінду.

Ти богиня, Люсіндо, але занесло тебе не у найкраще місце… У цій фермі не діють священні закони. Це пастка для твоєї фізичної оболонки. Скоро вони прийдуть і по мене і по тебе… – Люсінда глянула на нього питально.

А що я можу? Я старий індус, дурень, який сам себе продав у рабство. Це жорстокий світ, Люсіндо, і тобі у ньому не місце... – він стиснув єдину дорогу річ на собі, медальйон, що постійно носив із собою.

Наступні дні, Харі був на диво мовчазним. А Люсінду все більше цікавив і вабив світ. Вона швидко росла, впевнено бігала та жувала травичку. Корівка знайомилася із жителями ферми, та всі вони не уміли говорити так, як Харі. Люсінда стала відчувати щось дивне, якусь особливу силу у собі, яка прагнула вирватися на зовні.
Одного разу, вона прокинулася швидше ніж зазвичай, і почула зітхання Харі. Люсінда миттю побігла на його голос.

Індус заліз по шию у болото, що було на краю ферми. Він плакав, робив крок за кроком і наближав своє тіло до свободи про яку так багато говорив…

Люсінда стояла біля берега і спостерігала за ним, вона хотіла кинутися у болото, та боялася. Старий побачив її.

Люсіндо, йди геть! Я пропив свій медальйон… Це паршиве життя… Вони продадуть його… Я продав свою душу, не хочу більше цього, я… – індус не міг говорити, бо болото було у роті.
Хаааарі, Хааарі, раптом почувся чийсь голос.
Сам тому не вірячи, але борючись із багнюкою, Харі почув своє ім’я. Це говорила його Люсінда!
Хааарі, Хааарі! – вже впевнено волала корівка. Харі думав, що то йому ввижається Шива, але ні, це була його Люсінда.
Хааарі…! – корівка говорила до нього голосом людини.

Індус, вражений таким дивом, почав махати руками і все більше наближатися до берега, до корівки, яка його чекала. Голос Люсінди його врятував.

Я не вірю… – замазаний індус втомлено впав біля ніг корівки, а та його зацілувала своїм довгим носом і язиком.
Хаарі, – ще раз сказала вона і він обняв її.

3.
З того дня, життя Харі поділилося на дві миті: момент до цієї події та момент після. До того, він не вірив у такі речі. Звісно, він знав, що душа подорожує, що багато циклів сансари минає поки вона не досягне вищого спокою. Однак, було складно прийняти той простий факт, що був не звичним і поза зрозумілою фізикою світу. Корова говорила! Після цієї події, Харі став із ще більшою наснагою молитися богам. Він повірив, що Люсінда один із духів, який прибув у цей світ, щоб врятувати індуса з тої мутної води. Вона його ангел охоронець. Сенс і мета наповнили Харі. Люсінда не могла довго зрозуміти, що вона такого зробила? Допоки Харі не сказав їй:

Ти мене врятувала, я твій боржник. Я не знаю, як тебе тепер називати? Ти вже не Люсінда…

Корівка зрозуміла, як можна це слово сказати, і повторила:

Люсііінда…

Харі аж підскочив! Вона говорила з ним!

Люсінда, ти хочеш, щоб я кликав тебе так? Скажи так, чи ні?
Тааак…
Боги, ти дійсно говориш!
Тааак…

Серце старого індуса розривалося, воно переповнювалося вірою у чудеса, у його особливу корівку Люсінду.

4.
Минув ще один день, а потім ще один. Люсінда говорила із Харі все вільніше і впевненіше. Вона лякала своїм голосом інших тварин на фермі за якими доглядав старий індус. Особливо дивувався пес Будда, який ніяк не міг зрозуміти, як це так, щоб якась там корова та й говорила йому команди? Але він слухався її, бо цей людський голос у його голові керував все життя ним. Люсінда багато чого зрозуміла про силу голосу і його важливість. Слова стали її друзями. Старий індус почав вчити її азів абетки.

Люсіндо, сила слів у книжках, — почав був Харі — Тобі треба буде вивчити, як їх читати, ті книжки.
Читати, – молода Люсінда була повна ентузіазму.
Добре, тоді почнемо прямо зараз. Перша буква – це “Аа”.

Люсінда росла швидко і так само швидко вчилася. Не минуло й двох місяців від її народження, як вона прочитала разом із Харі свою першу книжку, потім другу. І якось, вони натрапили на епізод, де розповідалося про сім’ю, яка їла курей, свиней, конів, та корів… Корівка не зрозуміла цього.

Хаарі, чому вони їдять тварин? – запитала корова у розгубленого індуса.
Бо… – Харі задумався, щоб на це відповісти – Людина слабка істота, яка живиться своїми страхами та гріхами. А наші страхи кажуть нам, що це правильно і ми їх слухаємо, тому що ми слабкі, голодні до гріхів…
Люди з’їли маму?
Так…
Люди з’їдять мене?
Люсіндо, я не дозволю, щоб це сталося! Ці люди забрали у мене все, але ти змінила моє життя! Ми врятуємося.
Хаарі, люблю тебе.
І я тебе, Люсіндо.

5.
Кажуть, у певні моменти нашого життя — ми готові рухати гори, сягати зірок, міняти себе і світ довкола. Ця мить настала у житті Харі та Люсінди. До їхньої маленької тюрми знову приїхали все ті ж люди, які раніше забрали маму корівки. Це були індійські контрабандисти м’ясом.

Де корова? – запитав один із них у Харі.
Її немає.
Де вона?
Вона зникла, на її місце прийшла богиня і…

Він не договорив. Продавці м’яса стали бити старого індуса, бо його відповідь їм не сподобалася. Саме тоді вийшла Люсінда і сказала:

Не бийте Хаарі!

Чоловіки аж рота відкрили побачивши кому належав той голос. Корівка наблизилася, а вони перелякалися.

Ви погані люди, а Хаарі добрий, відпустіть його! Чому ви такі злі?

Люди не відповіли, один із них, якого звали Кіаан, витягнув свій мобільний телефон і став знімати її на відео.

Дивні ви, все вам мало, а я лиш свободи хочу для себе і Хаарі. Відпустіть нас, відпустіть.

Та люди її не чули, вони думали про інше.

Ми заробимо мільйони! – кричав Кіаан — Рахул, натягни на неї мотузку.

Та Рахул вагався.

Сам натягай!
Хто тут бос?!
Рахул боязко підійшов із мотузкою до Люсінди.
Якщо ти це зробиш, ти пошкодуєш, – важко мовив Хаарі.
Рахул!!! – кричав бос.
Молодий індус спробував накинути мотузку, та прудка Люсінда змогла відвернутися, вона побігла геть.
А ну за нею!
М’ясники бігли за своєю жертвою. Коли корівка звернула за поворот, вона крикнула:
Будда, фас, взяти їх!
Тренований здоровий собака Будда вишкір зуби.
Хороший песик, хороший…

Та Будду було не спинити. Він накинувся на двох м’ясників, Рахул впав першим, його бос Кіаан встиг витягнути револьвер. Пролунав постріл, бідний Будда заскавулів і кинувся геть. Рахул лежав і стікав кров’ю, а Кіаан йшов далі. За той час Люсінда встигла сховатися у сараї. Вона не знала, що робити.

Де ти, маленька? Виходи, дядечко Кіаан має для тебе подарунок.

Люсінда була загнана у кут. Кіаан націлив револьвер на неї:
Раз ти така розумна, то стій на місці, інакше пристрелю!
Ти цього не зробиш! – раптом старий Харі накинувся на молодого індуса.

Після короткої сутички револьвер вистрелив двічі…

Хаарі! Хаарі! – кричала корівка.
Люсінда…

З невимовною люттю корівка накинулася на м’ясника. Її молоді зуби вовчою хваткою вп’ялися у його горло. Він не міг її відкинути. Пролунав сліпий постріл, який не зачепив Люсінду. Кров стікала по шиї Кіаана, а все лице корівки було червоним. В її очах палав вогонь всіх тих тварин, яких вбили та з’їли люди. За хвилину часу м’ясник помер, а Люсінда, як звір, відчула смак людської крові…

6.
Ніхто не знає, що було після. Бо коли поліція потрапила на цю ферму, то знайшла лиш три людських трупи й мертвого собаку. Єдина фактична зачіпка, яка була у поліції — це телефон м’ясника. У ньому було відео, яке наробило свого часу багато галасу. Навіть світова преса писала про це, але швидко забула. Кілька років потому ходили чутки, що корова, яка вміє говорити, з’являлася то в одній частині Індії, то в іншій. А потім враз все стихло, вона остаточно зникла. Кажуть, що дивовижна Люсінда, це живе втілення Брахми, мутація природи, улюблениця старого Хаарі, таки знайшла спокій для своєї індійської душі. Вода забрала її до себе…

Кінець.

Автор: Юра Мартинович

Мітки: , ,