Життя прекрасне?

Знаєте, яка фраза найбільше дратує людину, коли їй погано? Яка доводить просто-таки до божевілля?

Життя прекрасне!

«Життя прекрасне!» – доноситься з позитивних пісень.
«Життя прекрасне!» – повторюють мотиваційні статті та книги.
«Життя прекрасне!» – переконують люди навколо.

Життя прекрасне…

А як бути людині, котра не бачить у ньому нічого прекрасного? З усіх сил намагається, але не бачить. І ця фраза робить тільки гірше. Бо сприймається як ще одна «недоступна» річ. Наче колір, який всі бачать, а ти не можеш. І це твоя проблема. Ти – неправильна людина, бо не бачиш. І на кожне чиєсь «Життя прекрасне» хочеться лише битися головою об стіну.

Принаймні мені хотілося.

Бо я прокидалася зранку з думкою «Чорт. Знову» і засинала з надією, що наступного ранку не прокинуся. Не те щоб у мене було таке погане життя (по суті, видимих проблем у ньому взагалі немає). Я просто не бачила сенсу. Нічого не відбувалося. Я не хотіла нічого робити, це створювало ще більші проблеми, які своєю чергою ще раз доводили мені, що немає сенсу намагатися щось зробити, бо нічого не вдасться (чули про ефект вивченої безпорадності? От він).

Не скажу, що зараз все змінилося кардинально. Але після одного дня, який безсумнівно став найгіршим за все життя, я вирішила що, можливо, варто хоча б спробувати зробити щось із своїм життям. Одна спроба ж точно не зробить гірше.

Мені дали пораду перетворити проблеми у завдання. З цього я й почала: написала список своїх «завдань». Потім розділила їх на кілька списків – за масштабом. Від найменших до найбільших. Робити все одночасно мені не під силу. Починати з великого – теж не моє. Тому я почала з найменшого. З тих кроків, які можуть здатися комусь мізерними й неважливими. Але вони дають мені відчуття того, що я щось роблю. Що я контролюю хоча б малесеньку частинку свого життя,а, отже – можу контролювати й більшу.

Це додає сил.

А ще – люди, які завжди готові підтримати. Які, самі того не усвідомлюючи, підтримують одним своїм виглядом, усмішкою, голосом. Ні, я все ще не можу сказати, що життя прекрасне. Я бачу сенс тільки фрагментарно, а не цілісною картиною. І поняття не маю, що буде далі.

Та я точно знаю, що життя варте того, щоб його прожити. Без жодних сумнівів.

І, можливо, це мій перший крок до усвідомлення його прекрасності.

Мітки: