Фатальне “язикове” питання

Більшість речей, зокрема приємних відбувається з заплющеними очима. У той момент активізуються інші наші чуття: дотик, який буває таким приємним; загострюється слух, кількість адреналіну в крові раптово збільшується. Більшу частину прекрасного ми сприймаємо не оком, далеко не оком…

 

Лише заплющ очі, тільки на одну мить, уяви як тебе ніжно цілують, як на твій 6-тий День народження дарують щось м’яке, таке приємне на дотик. І ось ти бачиш маленьке цуценя у себе на долоні, таке живе і бажане для тебе. Адже надзвичайно любиш вірних друзів людини, собак.

Коли страх дихає тобі в потилицю, ти теж ненавмисне заплющуєш очі, з надією відчинити їх наступного разу, коли страх мине. Так страхуєш, застерігаєш себе.

Народжуємося також із заплющеними очима, лише з’явившись на світ, розплющуємо їх. Прикриваємо повіки, коли прагнемо спокою, глибоко при цьому дихаючи, шукаємо гармонії та рівноваги. Навіть сон супроводжується закритими очима. І врешті-решт, закінчивши написання своєї чи то сумної, чи то пригодницької та незабутньої історії життя, ти помираєш… і теж заплющуєш їх – мірила чуттєвості та душевної рівноваги. твоя душа вже не з твоїм земним невічним тілом. Відійшла у вічність – стала безсмертною, знайшла душевний спокій. Адже так?

Усе глибоке та важливе, серйозне та вирішальне, відчуваємо й обираємо переживаємо не за допомогою зору. Він не грає у вирішенні першої скрипки. Хоча також безпосередньо бере участь. Усе незвідане, таке далеке та близьке відчуваємо серцем. Адже, закохавшись, захопившись певною людиною ми досить часто не звертаємо уваги на її зовнішність, не шукаємо в ній недоліків, намагаємось на підсвідомому рівні для самих себе завуалювати їх. Бо обгортка – це ніщо в порівнянні з самим продуктом, трофеєм, який криється за нею.

Хочу провести таку, можливо, частково недоречну паралель, але все ж. Я схиляюся до думки, що все пізнається в порівнянні. Лише за допомогою зору можна вивчити мову? А як же рідна? Уперше почувши материне слово, колискову рідною мовою, немовля, яке поки навіть не бачить, не сприймає, не закохується, записує в мозку свою мову. На генетичному рівні у малюка закладена інформація про те, що його рідною є саме українська мова. І жодна інша не зуміє стати нею.

Лише розпочавши свою роботу з алфавітом та абеткою, дитя поступово знайомиться зі світом знань, а сприяє цьому саме його рідна мова. Розумію, що мої настрої у цьому есе дещо націоналістські, але не бачу в цьому нічого поганого. Ним охоплена мала частина нашої держави – України. Та які  ви націоналісти, якщо розмовляєте в Західній України російською мовою? ПРОБАЧТЕ за  лайку, але накипіло.

Назвати себе сильно націоналістично налаштованою я не можу. Але все ж таки моєю рідною та основною є українська мова.

Навіть у родичів в Одеській області, тій частині України, де за словами корінних жителів, «Люди никогда и ни за что не будут разговаривать на украинском языке»,  я зі своїми батьками розмовляю державною мовою.

На мій превеликий, розміром з Маріанську западину (найглибше місце на землі) подив, усередині держави точиться хоча й невидима, непримітна, але все ж війна, мовна та не менш кривава. З цієї проблеми державності мови розпочалась війна на Донбасі, так зване «АТО».  Приховані вигоди, політичні втручання, відмивання грошей, розподіл гонорарів та бізнесу, от що можна назвати основною причиною такого довготривалого та болючого АТО.

Якби припинення війни було вигідне певній верхівці влади… вона вже давно припинилася б. І не потрібно вплутувати США, ЄС та цілу купу спілок та організацій, котрі слугують лише прикриттям для навмисного невирішення проблеми війни.

Фатальне питання мови у цей неспокійний час забрало тисячі людських життів. Не пожаліло воно й зовсім юного Михайла. От гуляєш з друзями, нічого не підозрюєш і тут таке трапляється… Та не замислюєшся над тим, що ступаєш по землі не на тій території… Весна 2014 стала для нього останньою. Страх за вживання української мови, от що він відчув у ту мить, після якої його життя обірвалося. А все починалось із досить неприємної спочатку розмови.

Декілька чоловіків середнього віку, почувши, що хлопець спілкується рідною, українською мовою на Кримському півострові, побили дитину настільки сильно, що тілесні ушкодження були просто несумісні з життям. І сльози, горе, материне голосіння, глибока рана та забране життя невинної людини. А все чому? Чому вбивають українське? Чому здавна прагнуть його викорінити остаточно? А воно все повертається та повертається… У цьому й полягає суть фатального «язикового» питання.

 

 

Твоя мова чи твій «язык» вирішувати лише тобі. Хочеш завжди боятися та стати ніким у своїй державі? Тоді продовжуй розмовляти «языком»!
Мітки: