Найшанованіша мати нашого часу

В муці, в каторзі не просить,
Не плаче, не стогне!
Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне!

 

Тарас Шевченко. Сон

 

Сестра милосердя, що відома тепер усьому світові як свята Тереза з Колкати, народилася 27 серпня 1910 р. у місті Скоп’є, сучасній столиці Македонії, що тоді належало Оттоманській імперії. Правильна дата – 26 серпня, наступного ж дня дівчинку хрестили, тому згодом мати Тереза вважала саме цю дату днем свого народження. Її справжнє ім’я – Аґнес Ґондже (троянда, що розквітає), прізвище – Бояджіу.

 

 

Змалечку вона була доволі активною у житті своєї парафіяльної спільноти: співала в церковному хорі зі старшою сестрою Агатою, разом з усією сім’єю щороку здійснювала паломництва до ікони Діви Марії (місто Будва, Чорногорія). Саме там дівчина вперше почула Божий голос, що кликав її, як досягне повноліття, до черничого життя.

«Кожен день хтось обідав з нами, це були люди, у яких не було нічого», – так згадуватиме мати Тереза пізніше про своє дитинство. І все це після раптової загадкової смерті батька, активного діяча за приєднання міста Скоп’є до Албанії. Мати повчала Аґнес: «Дочко, ніколи не бери шматка хліба, якщо не розділиш його з іншими…»

У 1928 р. випускниця школи в Скоп’є потрапляє до ірландського католицького монастиря Ратфарнем, де сестри Лоретанської Божої Матері упродовж 6 тижнів готують Аґнес до місіонерської діяльності. А вже 1 грудня того ж року 18-річна послушниця пароплавом «Марча» вирушає до Індії.

«Багато сімей живе на вулицях, біля стін будинків, на узбіччях доріг. Усі вони абсолютно голі. У кращому разі в дорослих пов’язка на стегнах», – такими були перші враження молодої послушниці у країні служіння.

Аґнес викладає історію та географію у школі св. Анни в Калькутті (після 2001 р. місто офіційно зветься Колката, це ближче до правильної вимови на бенгалі). Чепурна, чудово устаткована школа для дівчат із забезпечених родин, що діє при монастирі лоретанських сестер. Завдяки спільній праці з сестрами індійського походження Аґнес опановує хінді та бенгалі.

 

 

24 травня 1937 р. вона складає чернечі обіти та приймає ім’я Тереза на честь св. Терези з Лізьє, французької черниці ХІХ ст. Терезу призначають директором бенгальського відділення школи св. Анни. Майже 10 років тривав її усамітнений спосіб життя в монастирі Лорето в поєднанні з працею в школі для дівчаток.

10 вересня 1946 р. Тереза вирушає на щорічне Святе Говіння до Дарджилінгу. Саме там, в потязі до цього містечка в передгір’ї Гімалаїв, вона чує слова Божого Натхнення: «Йди та живи серед бідних, а Я буду з тобою». Згодом, вже в Колкаті, мати-управителька не погоджується з наміром Терези залишити монастир, вкрай вороже сприймають це й сестри. Тереза дуже страждає внаслідок такого ставлення: упродовж кількох днів вона перебуває на межі між життям та смертю.

У часі хвороби перед Терезою постає Видіння. Ось вона на Небі перед св. Петром, який запитує в неї: «Нащо ти сюди прийшла ? Тут тобі нема чого робити. На Небі нема бідних. Про кого ти піклуватимешся?» Згодом, коли це розуміє також і архієпископ Колкати, Тереза вже має дозвіл на служіння за межами монастиря і 16 серпня 1948 р. назавжди залишає свою тиху обитель.

Тереза отримує індійське громадянство, упродовж трьох місяців навчається на курсах американських медичних сестер, згодом стає засновницею школи для бідних, в якій вчить мешканців міських нетрів найпростішим навичкам: доглядати за собою та читати. Зголошуються до активної допомоги три її колишні вихованки зі школи св. Анни.

 

 

7 жовтня 1950 р. папа Пій ХІІ затверджує рішення про створення ордену Милосердя, але кошти на діяльність цього єдиного католицького ордену, заснованого у ХХ ст., Ватиканом не передбачено. Тереза зі своїми послідовницями – це переважно учениці її школи при лоретанському монастирі – наполегливо випробовує усі шляхи допомоги найбіднішим.

1952 р. у передмісті Колкати мати Тереза відкриває перший будинок для помираючих, які згодом зватимуть хоспісами. На той час у неї вже 26 помічниць, а режим ордену стає суворішим навіть за спартанський: молитва о 4-й ранку, догляд за помираючими триває 16 годин на день, на їжу пропонують лише овочі та рис, ліжко для нічного спочинку – це солом’яний матрац на підлозі, а все особисте майно складається з однієї зміни одягу. Черниці ордену не лише надавали помираючим останній ковток води чи промовляли до них лагідне слово, вкрай важливо, що кожного ховали згідно із приписами його релігії (іслам, індуїзм чи буддизм). Не було й мови про те, щоб навертати цих знедолених у християнство.

У середині 1950-х рр. поблизу міста Асансол мати Тереза засновує лепрозорій для допомоги хворим на проказу (лепру). З часу земного життя Ісуса Христа пам’ятаємо, що прокажених не лише уникали, як тепер безхатьків, їх виганяли за межі міст, де ці нещасні були приречені на смерть. А от сестри ордену навіть навчили цих знедолених виготовляти сувеніри зі шкаралупи кокосових горіхів!

Якось один журналіст, що з величезним подивом спостерігав, як мати Тереза допомагає прокаженому, торкається його жахливих виразок, вражений вигукнув: «Я не зробив би цього й за мільйон доларів !».

«За мільйон доларів і я б не зробила, лише з любов’ю», – такою була лаконічна відповідь. Мати Тереза часто повторювала: «Не так важливо, що ви робите в своєму житті. Головне – виконувати все це з любов’ю».

Трішечки статистики: у 1956 р. в ордені працює 51 сестра, 1957 р. – 71, які навчають 1.5 тис. дітей у своїх школах та доглядають 48 тис. хворих у хоспісах та лікарнях. У 1963 р. нові пагони – засноване братство Милосердя на чолі з о.Андрієм, єзуїтом з Австралії. У 1964 р., після зустрічі з папою Павлом VI, що був вражений діяльністю ордену, Ватикан дозволив відкривати відділення у всьому світі. За стрімкою появою центрів ордену можна вивчати географію: Венесуела (1965 р.) та Італія (1968 р.), Австралія (1968 р.),  Англія (1970 р.), Танзанія (1968 р.) і Куба (1986 р.)…

Цікаво: на тій зустрічі 1964 р. папа Павло VI подарував матері Терезі розкішний лімузин. Тоді на кошти від продажу машини орденом Милосердя засновано притулок для розумово неповноцінних. Подібні ситуації траплялися й надалі. Якось один з благодійників ордену спорудив для сестер справжнісінький палац: у євростилі з усіма вигодами, висловилися б ми тепер. Зрозуміло, що його очікувала така ж доля, як і лімузин…

У 1971 р. мати Тереза отримує Ватиканську премію Миру ім. папи Йоанна ХХІІІ та американську нагороду «Добрий самарянин», наступного року – премію індійського уряду ім. Джавахарлала Неру за Міжнародну Згоду, а 17 жовтня 1979 р. стає лауреатом Нобелівської премії миру. Показово, що мати Тереза просто проігнорувала вимогу індійського уряду надати 80% отриманих коштів державі. Натомість на всі 800 тис. шведських крон споруджено нові притулки та лепрозорії.

 

 

На новий жахливий виклик 1980-х рр. мати Тереза реагує доволі швидко: напередодні Різдва 1985 р. у Нью-Йорку було відкрито перший хоспіс для хворих на «чуму ХХ ст.» – СНІД. Світова слава жодним чином не торкається почуття величезного обов’язку матері Терези, і вона особисто відкриває нові відділення та місії ордену Милосердя в багатьох країнах, відвідує зони військових конфліктів та катастроф: війна в Лівані, посуха в Ефіопії, землетрус у Ґватемалі, Чорнобильська катастрофа в колишньому Радянському Союзі…

З перших кроків своєї діяльності мати Тереза рішуче відмовилася від будь-яких розмов про політику. Її справа – це надавати допомогу всім, хто цього потребує. Цікаво, що вона сама завжди приймала допомогу, яку пропонували їй. Спонсорами ордену Милосердя свого часу були і Діана, принцеса Уельська (1961-1997), і … Жан-Клод Дювальє (1951-2014), кривавий диктатор Гаїті.

Показово, що численні прохання повернути брудні гроші зустрічали незмінну й чітку відмову матері Терези: «Гроші надано від щирого серця не мені, а моїй справі. Я не можу їх повернути».

 

Такою світ запам’ятав видатну засновницю ордену Милосердя… Неймовірно, але й досі маловідомим лишається факт її ромського походження. З одного боку, мати Тереза започаткувала аскетичну черничу спільноту, в якій єдині особисті речі кожної сестри – то пара сарі, з другого – щорічний бюджет ордену сягає позначок у десятки мільярдів доларів.

 

Вислови матері Терези

  • Життя – це шанс. Скористайся ним.
  • Життя – це краса. Милуйся нею.
  • Життя – це мрія. Здійсни її.
  • Життя – це виклик. Прийми його.
  • Життя – це обов’язок. Виконай його.
  • Життя – це гра. Стань гравцем.
  • Життя – це цінність. Цінуй її.
  • Життя – це скарб. Бережи його.
  • Життя – це любов. Насолоджуйся нею.
  • Життя – це таїна. Пізнай її.
  • Життя – це долина бід. Перейди її.
  • Життя – це пісня. Доспівай її.
  • Життя – це боротьба. Почни її.
  • Життя – це безодня невідомого. Не бійся, вступи в неї.
  • Життя – це успіх. Шукай цю мить.
  • Життя таке чудове – не втрать його.
  • Це твоє життя. Борони його.

 

 

 

 

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділі читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Мать Тереза / В.Скляренко, Т.Иовлева, В.Мац, худож.-оформитель Л.Киркач // 100 знаменитых женщин. – Харьков: Фолио, 2005. – С. 129-133.

Мудрость Матери Терезы // Позакласний час. – 2013. – № 19-20. – С. 153-154.

Практические советы матери Терезы / Подг. текста Е.Яновской. – Минск: Литература, 1998. – 208 с.
Наведено враження автора від перебування в будинку матері Терези, в лікарні та сирітському притулку ордену Милосердя (Колката, Індія). Запропоновано фрагменти бесід з мати Терезою та її поради.

Хрієнко М. Як Агнес Гонджа стала Матір’ю Терезою / М.Хрієнко // День. – 2012. – 3 серп. – С. 17, 19.
Про музей Пам’яті Матері Терези у Скоп’є.

Шенгер С. Бути сонечком для інших / С.Шенгер // Позакласний час. – 2011. – № 9. – С. 25-28.
Сценарій заходу присвячено вихованню почуття взаємодопомоги, доброзичливості, довіри, дружби, симпатії. Наведено вислови Антуана де Сент-Екзюпері, матері Терези та Тараса Шевченка про добро.

Мітки: , , ,