Левко Лук’яненко. З написаного та сказаного

ЛЕВКО
ГРИГОРОВИЧ
ЛУК’ЯНЕНКО
(1928 – 2018)

Герой України, український дисидент і політик, юрист, письменник, співзасновник Української Гельсінської Групи (УГГ), голова Української Гельсінської Спілки (УГС), співавтор «Акту про проголошення Незалежності України», лауреат Національної премії імені Т. Шевченка.

 

КРАЩІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ЛЕВКА ЛУК’ЯНЕНКА

* * *

У 20 років я дав обітницю неба – здобути Україні волю.

* * *

Я козацького роду. А козаки завжди боролися проти загарбників.

* * *

Якщо в твоїй країні щось погано, то не тікати з неї треба, а треба боротися, щоб у ній стало краще.

* * *

Я є трохи істориком, трохи — філософом, тому чудово розумію, що, перебуваючи 340 років під окупацією чужої і жорстокої російської влади, українська нація багато чого втратила. За роки просто неможливо подолати всі наслідки антиукраїнської діяльності. Трансформаційні процеси, які відбуваються зараз, є закономірними. Звісно, хотілося б, щоб ми швидше піднімалися, відроджували свою мову, культуру, традиції, але цей процес не є швидкоплинним. Для того, щоб людина здобула атестат зрілості, їй потрібно вчитися 11 років. Для того ж, щоб змінити людський світогляд, необхідно набагато більше часу. Україна природно рухається до свого поступового відродження.

* * *

Завдання молодої інтелігенції – бути активними у теперішньому політичному і громадському житті. Є крайнощі. Є люди, які закликають до зброї, зробити якийсь державний переворот і замінити владу, наставити когось іншого. Але розумніші люди їх стримують, тому що підняти зброю легко, важко потім зупинитися. Політика вимагає політичної боротьби. Само не зробиться ніщо. Якщо нація хоче, щоб були зміни, вона мусить працювати, вона мусить боротися. Я знаю, що це можна зробити.

* * *

Всі імперії рано чи пізно розвалюються. Така доля, тим більше, не може оминути Росію. З давніх давен ця держава формувалася войовничим народом, об’єднаним не на традиційній для Європи племінній основі, як, наприклад, українці, а на такій собі мисливській ідеї. Вони не думали, як облаштувати свою територію, де зорати й посіяти, а лише про те, що і де вполювати, де захопити нові землі.

* * *

Війна із Московією – це необхідна умова , і ми маємо боротися, бо тільки поборовши Москву, Україна стане по-справжньому незалежною. У цьому відношенні – великі плюси, тому що вперше за багато століть Україна не має багато ворогів. Україна має тільки одного ворога, а багато держав нас підтримує.

Українцям важко повернутися до своїх духовних цінностей, до своєї української національної ідеї. Після Революції Гідності цей процес почався і швидко його не зробиш. Але, безперечно, його вже почали.

* * *

Перше, нам прищепили психологію слухняності: що сказав начальник, от то і є, ти не маєш права висовуватися. Друге, відсутність історичних знань, відсутність патріотизму. Довели українців різними способами – московською пропагандою, агітацією у підручниках, і чорною пропагандою – це коли по трамваях, по автобусах ходять тітоньки такі різні й кажуть: “А какая разница какой национальности? Лишь бы человек был хороший”. В людському відношенні це може й правильно. Але мова про те, що із всіх українців хотіли зробити росіян і видумали теорію “савєтскіх чєлавєкав”. Така тотальна ідеологічна обробка була спрямована на те, щоб убити в українців свідомість, що вони українці. А хто був упертий , тому знаходили місце у Сибіру.

* * *

У рабів нюх на зиск, а ми захищаємо свою державу.

* * *

Історія допомагає зрозуміти: хто за Україну, а хто проти неї, хто прагне добра Україні, а хто наживається на пограбуванні її народу.

* * *

Путін, сам того не усвідомлюючи, розбудив і згуртував українське суспільство.

* * *

Національна свобода – то найвища цінність, яка є в світі взагалі, дорожчого немає нічого.

* * *

Свідомість людей поступово покращується, тому що свобода читати, свобода писати, свобода говорити все-таки збільшує кількість людей, які знають історію України і люблять Україну, і готові за неї боротися. По-друге, кожного року відмирає пласт носіїв антиукраїнської ідеології. Кожного року народжується пласт людей, для яких незалежність – це природне явище.

Ми не можемо знати наперед своїх кроків, але коли ви боретеся за справедливу і моральну річ, то це дає підтримку духовну. Я підняв синьо-жовтий прапор боротьби і я маю пронести його стільки, скільки зможу, до самої смерті. А потім його підхопить хтось наступний і понесе далі. Який я у цьому ланцюгу — не має значення.

* * *

Будьте сміливі, покладайтеся на долю і не бійтеся смерті. А найбільше любіть свій край, своїх батька й матір, любіть Україну. За парканом не сховатися. Особисте щастя і добробут можливі тільки в щасливій захищеній і шанованій Батьківщині.

 

Мітки: