Рецензія на фільм “Прямий ефір з Багдада”

– Немає такого репортажу за який можна заплатити життям.
– Не існує такого репортажу, але це репортаж всього життя.

 

Вважаєш, що робота телевізійного журналіста обмежується лише кількома словами на камеру? Думаєш, що телебачення транслює лише пропагандистські сюжети? Втратив віру в чесну журналістику? Фільм «Прямий ефір з Багдада» покликаний розвіяти стереотипи навколо професії – журналіст. Та через призму журналістської діяльності описати події, які за своїм змістом нагадують орвелівську антиутопію «1984».

Сценарій кінострічки взято з однойменної документальної книги, яку написав Роберт Уайнер – журналіст, продюсер, а по сумісництву і головна постать фільму. Глядач має можливість ознайомитися з труднощами, які супроводжували кореспондентів телеканалу СNN при висвітленні подій, які передували війні у Перській затоці.

Продюсер Роберт Уайнер, якого зіграв Майкл Кітон та його подруга Інгрід Форманек, у виконанні неперевершеної Гелени Бонем Картер, разом з колегами вирішили повідомляти американського телеглядача про агресивну поведінку Іраку по відношенню до Кувейту. Спочатку основною їхньою метою було інтерв‘ю з Саддамом Хусейном, але потім загострення ситуації внесло свої корективи. В той час, коли журналісти інших редакцій штовхалися у чергах за рятівними квитками на літак додому, знімальна група СNN вирішила зробити репортаж, який став найгучнішим за всю історію конфлікту.

Заради сенсації вони наважилися ризикнути найціннішим – своїм життям. У результаті, воєнні кореспонденти СNN були єдиними, хто вів пряму трансляцію з Багдада, описуючи вибухи снарядів, які вони споглядали крізь прочинене вікно готелю Аль-Рашид. Окрім цього велася зйомка, яка потім використовувалася іншими телевізійними компаніями з посиланням на першоджерело. Серед слухачів трансляції були Джордж Буш та Саддам Хусейн. Зрозуміло, що відважність журналістів подарувала телеканалу небачений успіх.

Безпристрасність, досвідченість та кмітливість – слова, які описують роботу працівників ЗМІ, зображених режисером Міко Джексоном. Персонажі не виглядають як плід чиєїсь фантазії, натомість акторська гра дарує відчуття щирості картинки, яка з’являється на екрані. Зображення видається буденним, хоча йдеться зовсім не про буденні речі. Окрім «живої» гри акторів, варто відзначити відмінно відтворену атмосферу країни, яка перебуває під правлінням диктатора.

Зображення Хусейна, який пильним поглядом супроводжує кожен твій крок, відеозйомка обмежена цензурою, номери готелів прослуховуються, а міністерству інформації Іраку відомо, що «ти їв на сніданок» – складається враження, що над сценарієм попрацював Джордж Орвелл, але головним автором все ж залишається жорстока реальність. Хоч жанр кінострічки зазначено як «драма», все ж сюжет присвячений саме роботі журналіста під час висвітлення воєнної ситуації. Тож для мене цей фільм…

…про небезпеки, які чатують на відважних журналістів.
Вражає спокійне прийняття кореспондентами факту про прослуховування їхнього готельного номеру. Кожний невлучний вираз, який міг образити чинну владну верхівку був рівноцінний квиткові в зворотній бік. Це означало б кінець сенсаційним репортажам, тому члени команди вміло фільтрували свої розмови.

…про здатність журналіста помічати дрібниці.
Перелякані очі хлопчика поряд з Хусейном навряд чи свідчать про безмежну приязнь між ними. Тремтяча рука чоловіка натякає на фальшивість його слів, спровоковану страхом. Ці деталі помітили головні герої фільму, а тому уникнули можливості дезінформації свого глядацького кола.

…про те, яку користь журналіст може принести одним, а як нашкодити іншим.
Команда Уайнера чудово розуміла, що кожне інтерв‘ю загрожувало життю людини, у якої його брали. Якщо необережно витлумачити та подати у неправильному руслі слова, сказані героєм сюжету, фінал для нього може виявитися плачевним в умовах диктаторського режиму. Після інтерв’ю з Бобом Вінтоном, Уайнер відчував свою провину за те, що Вінтона було схоплено співробітниками іракської держбезпеки. Та все ж бажання продемонструвати сенсаційний матеріал своїм глядачам, перемогло над докорами сумління.

… про те, що для журналістів не існує цензури.
Зрозуміло, що продукт журналістської діяльності, створений на території Іраку, повинен бути каноном обачності. Всілякі маніпуляції та хитрощі зі створенням сюжетів наших головних героїв змушують «респектувати» їхнім здібностям. Одне речення, яке змогло б спровокувати неприязнь до їхньої компанії, професійно реконструюється у влучне поєднання слів, яке підходить як іракській стороні, так і допомагає ознайомити американців з диктаторською позицією Хусейна.

… про те, як журналіст сам може стати інструментом в чиїхось корисливих цілях.
Для когось телевізійний сюжет чудова можливість спростувати обвинувачення. Продюсер Роберт Уайнер відчув це на собі, коли ексклюзивна поїздка до Кувейта виявилася спробою іракського правління спростувати теорію про те, як їхні солдати викинули недоношених дітей з інкубаторів вмирати на підлогу. Команда кореспондентів запідозрила підставу, тому солдати швидко закінчили зйомку. Вчасно помітити та припинити підтримувати фальш – хороша риса для гідного журналіста.
…про вибір, який постає перед журналістом.

(Трішки спойлерів) Фінальний та найнапруженіший момент полоскоче ваші нерви. Що ж до емоційної стійкості журналістів СNN, то їй можна лише позаздрити. Вони зробили вибір. Особисте програло бажанню досягти вершин у професійній сфері. Питання, яке ставлять перед собою герої нашого фільму: «Життя чи репортаж усього життя?». Тут відбувається переоцінка цінностей як невід’ємний момент на шляху до становлення професійного журналіста. Тому вірний чоловік та батько двох дітей йде на відважний крок і покидає бомбосховище. Про варіант осиротіння своїх дітей він забуває взамін на відчуття адреналіну та захвату від проробленої роботи.

…про журналістику, яка є основою історії.
«Як тільки припиниться діалог, загинуть люди. Замовкнемо ми і ми загинемо. Поки продовжується розмова ми живі. Ось у чому завдання інтерв‘ю», – це були вмовляння Уайнера організувати інтерв’ю з Хусейном. Це слова за якими чітко простежується історична причина їхньої появи. Пряма трансляція СNN – стала мостом між Багдадом і населенням Америки. Так само як журналістика – це міст між сучасністю і минулим, міст у історію. Саме завдяки роботі журналістів відлуння від вибуху снарядів у Багдаді дійшло до наших днів.

Слоган фільму: «Breaking News – Making History». Важко сказати, що робота кореспондентів телеканалу CNN якось масштабно вплинула на історичний хід подій чи врятувала чиєсь життя, але вони виконали головну вимогу до їхньої професії – оприлюднили правду. Інгрід Форманек так окреслила основне завдання журналіста: «Їм (глядачам) треба дати інструменти для розуміння того, що відбувається. Ми не вирішуємо світові проблеми – ми повідомляємо про них». Та якщо повідомлення не міститиме брехні, пропаганди та упереджень історія писатиметься на основі істинних фактів.

Мітки: , , ,