Хто має розповісти дітям про “ЦЕ”?

Кілька днів тому я мала нагоду провести семінар чи то пак зустріч для батьків на тему, яку, як я жартую, навіть лайкати бояться – «Відверта розмова з дітьми про СЕКС – Як?»

Семінар минув, а внутрішні рефлексії в мене ще й досі відгукуються. І не тільки в мене. Моя близька подруга запропонувала розповісти детальніше, а чому ж нам потрібно з дітьми говорити про це? Адже на подібні заходи приходять батьки, які усвідомлюють, що це ПОТРІБНО робити і свідомі того, наскільки це важливо.
Тож сьогодні спробуємо зануритись у питання: ХТО має з дітьми говорити і ДЛЯ ЧОГО взагалі з ними про це говорити?

Коли я вперше готувалась до такого семінару в своєму місті, то надсилала запрошення всім, кого б могла зацікавити подібна зустріч. Відповіді були дуже різноманітними: згоди, відмови, заперечення, поширення й пропагування інформації про семінар. Все як в житті. Серед різноманітних відповідей, була й така: коли й куди привести дитину до вас, щоб ви з нею про це поговорили. І як тільки батьки дізнавались, що семінар розрахований саме на них – “родителів” своїх чад, контакт обривався… Чому? Варіантів може бути кілька, але я не маю на меті аналізувати батьківські реакції та інтерпретувати їх. А хочу наголосити на тому, ЧОМУ саме БАТЬКИ мають це зробити.

1. Ми народжуємо дітей і приводимо їх у цей світ. Знайомимо їх геть з усіма сферами, які наповнюють наше життя. Розповідаємо про рідних, друзів та знайомих. Називаємо назви предметів, процесів. Пояснюємо різноманітні факти та події. Статева сфера не має бути виключенням. Адже це також частина майбутнього життя.

2. В багатьох ситуаціях ми чекаємо від дітей правди та правдивої поведінки. Наголошуємо на тому, як важливо бути чесними! А коли приходить запитання: «Звідки я взявся?», ми починаємо розповідати бабусині небилиці про лелеку, капусту чи ще якийсь овоч… А правда, як олія, завжди випливе нагору… І тоді ми – батьки – борці за правду, опиняємось у позиції протилежній. Чому це не окейно? Та перш за все тому, що підривається довіра. Адже для дитини саме ми – батьки – багато в чому, особливо, якщо це важливі теми, – є першоджерелом. І виходить, що там, де дитина очікувала почути правду від найрідніших, вона чує казкову розповідь, яка з правдою немає нічого спільного… І якою буде її реакція, коли вона дізнається, що її обманули?

3. Якщо дитині не розповідати про сексуальне життя нічого та сподіватись, що
а) є інтернет – там все знайде
б) ще замала, замалий
в) нема що там розповідати
То дитина отримує вкрай часто неправдиву, спотворену інформацію, яка не має нічого спільного із реальністю. І їй доводиться самотужки справлятись з усіма емоціями, запитаннями та думками.

4. Чим більше якась тема табуюється, тим більшою кількістю міфів вона обростає і звісно ще більше викликає цікавості. Тому якщо реагувати на тему сексу спокійно, пояснювати дитині все поступово та враховуючи її вік, то і ця тема може стати ще однією, з якою Ваша дитина прийде до ВАС, а не до сторонніх осіб. Адже в ситуації непростого вибору ми прагнемо бути для дітей надійним плечем. І важливо збудувати місток для такого шляху.

5. Звісно можна звернутись по допомогу та попросити когось побалакати з дитиною – вчителя, лікаря, психолога, священика. В такий спосіб ми доручаємо іншій особі не просто тему для розмови, а цілу сферу життя дитини. Коли дитина хворіє, ми ведемо її до лікаря, і в цю мить ми – дорослі – повністю відповідаємо за своє чадо. Виконуємо інструкції лікаря, дотримуємось вказаних рекомендацій та слідкуємо за їх виконанням. Тобто, ми також звертаємось по допомогу, але водночас залишаємось ВКЛЮЧЕНІ в тему. Ми не просто завели до лікаря і забрали. Ми проконсультувались і продовжуємо БУТИ з дитиною, допоки вона не одужає. Звертаючись до іншого спеціаліста в питаннях сексуального виховання, ми повністю перекладаємо на нього статеву сферу життя дитини, самоусуваючись в такий спосіб. Так, можливо, потім можна з дитиною поговорити, розпитатись… Та до кого кредит довіри у цьому питанні в дитини буде більший?

6. Ми – батьки – чудово знаємо свою дитину – її звички, смаки, вподобання, відчуваємо її та є найближчими людьми для неї. І саме завдяки цій не тільки фізичній, але й ментальній, психологічній близькості та прив’язаності, у нас є великий козир у руках: ми можемо дібрати потрібні, правильні, зрозумілі слова для подібної розмови, а також час, місце та навіть форму подачі.

Певні пункти я навмисне завершую запитаннями, залишаючи простір для відповіді. Особисто для мене поштовхом стали слова, які я прочитала в книзі «Сексосвіта підлітків у епоху інтернету», автором якої є Альберто Пеллай: «Найгіршими словами для наших дітей є слова несказані».

Це основні мої погляди на те, чому батьки мають розповісти про ЦЕ. Ми – опора, ми – «тиха гавань», ми – приклад для наслідування, ми – БАТЬКИ!

Photo by Laercio Cavalcanti on Unsplash

 

Мітки: