У пошуку української національної ідеї: що може об’єднати українців?

Національна ідея – це те, що буде прийнятним для усього народу, те, що може об’єднати людей, які наче і є нацією, але водночас роз’єднані сприйняттям своєї попередньої історії, мовою спілкування, життєвими пріоритетами та цінностями. І попри ці відмінності, усе ж народ можливо згуртувати – спільною ідеєю. А яка національна ідея здатна об’єднати українців?

Публіцист Михайло Драгоманов вважав, що «суть держави – не у формі її побудови, а у тих правах, якими наділені її громадяни». Ідеолог українського націоналізму Микола Міхновський формулював радикальні гасла: «Хто на цілій Україні не за нас – той проти нас», «Україна – для українців». От лише я не впевнена, що такими лозунгами можна об’єднати моїх сучасних співвітчизників. Ідеолог українського монархізму В’ячеслав Липинський сформулював таке означення: «Українцем є всякий, хто у добру справу розвитку українства готовий внести свою посильну лепту». Сучасний історик Ярослав Грицак вважає, що Україну можуть об’єднати Святослав Вакарчук і Сергій Жадан, а от Степан Бандера аж ніяк не є загальноукраїнським героєм.

Ще одна цікава думка, яку почула на парах в університеті: «Україну об’єднають донецький і червоноградський шахтарі, люди з різних кінців країни, у яких є спільні теми для розмови». Якщо узагальнити – то нашу державу можуть згуртувати спільні проблеми та побутові питання людей з різних куточків України, але з однакових соціальних та професійних груп. Варіант цілком можливий, але для мене не надто прийнятний, бо дуже вже не хочу, щоб українців ріднили проблеми, скоріш навпаки, хочу, щоб це робили перемоги. Але, на жаль, такі миті рідкісні та короткочасні. Наприклад, перемоги на Олімпійських іграх, на Євробаченні, на футбольних матчах. Минають такі події швидко, але гуртування країни відчутне.

Ще один варіант, який нещодавно почула від моєї подруги – країну здатен об’єднати гумор. Варіант теж непоганий, якби українці уміли жартувати. Але, на жаль, наш гумор більше нагадує ситуацію: «Щоб не плакать – я сміялась». Дуже популярна тема жартів – політика. Ми так сміємося над недолугістю, дурістю, зажерливістю наших політиків, вони видаються нам настільки жахливими, що ми не думаємо (або боїмося думати), що насправді сміємося з себе. Бо це ж ми, такі розумні, хитрі, забезпечені, далекоглядні, обрали оцих ось дурнів. Що б мало трапитися після таких жартів, у яких завжди є частка правди? Варто було б порефлексувати, почитати програми політичних партій, твердо вирішити для себе, що наступного разу обов’язково піду голосувати і проголосую, нехай хоч за менше зло, але не за кілограм гречки і цукру. Але історія незалежної України показує, що українці себе у таких жартах не бачать і відмовлятися від передвиборчого підгодовування не збираються. Щоб потім наступні п’ять років мати з чого (і з кого) сміятися.

На мою думку, нашу країну здатна об’єднати молодь, яка прагне інновацій та змін. Тобто не абсолютно уся молодь, а та, яка має знання і прагне до перетворень. Така є і її багато. Зараз говорю не лише про молодь за паспортом, але й за світосприйняттям та цінностями.

Маю кілька дуже показових прикладів. Перший – Мала академія наук. Спільнота, яка об’єднує учнів, що зацікавилися наукою ще у шкільному віці. Їх туди силою ніхто не затягує, бо це і неможливо. Сама мала радість бути частинкою цієї дуже прогресивної команди, і можу з упевненістю сказати – ці діти, які тепер уже стали молоддю, дійсно здатні об’єднати державу і сформулювати національну ідею. На Всеукраїнський конкурс-захист науково-дослідних робіт з’їжджаються найкращі представники з усіх областей України і обговорюють свої наукові здобутки, життя у своїх регіонах, діляться досвідом, щось радять. Саме в МАН вчать писати по суті, без пафосу і водички. І так само думати, і говорити. Мені здається, що це та навичка, яка нам усім дуже потрібна, аби відбудувати довіру у суспільстві.

Ще один позитивний приклад – Фундація регіональних ініціатив. Це молодіжна громадська організація, яка займається розвитком молоді. Сама певний час була частинкою цієї команди. Студенти самотужки організовують дуже потрібні тренінги для молоді: «Як опанувати тайм-менеджмент?», «Як покращити особисті стосунки?» Хоч ці теми здаються дуже легкими, але часто молодим людям бракує знань про них. Крім того, члени ФРІ виходять на протести проти обурливих законів, висловлюють підтримку побратимам з інших країн, наприклад з Білорусі.

Щодня завдяки своїй роботі спілкуюся зі студентськими активістами з різних куточків України. Студентська рада університету Драгоманова бореться проти деспотизму адміністрації, активісти ХНУРЕ вимагають зняти незаконну рекламу з їхнього вишу, спудеї університету Петра Могили повстали проти додаткових освітніх послуг, за які мусять платити усю бюджетники по 3 тисячі гривень на рік.

Я з радістю усвідомлюю, що такі люди здатні змінити нашу країну і об’єднати її на основі спільних цінностей – активізму, справедливості, взаємодопомоги. Вони уже формулюють українську національну ідею, хоч поки що несвідомо.

Можливо, мій варіант не є універсальним, хорошим і правильним. Бо нема простих відповідей на складні запитання. Проте це не значить, що не потрібно шукати відповідей.

Авторка – Ірина Ладика

 

Мітки: