Страх у суспільстві: чого і чому ми боїмося?

Одне із тих почуттів, яке повсякчас супроводжує нас у житті – страх. Із ним йдемо у перший клас, сідаємо писати ЗНО, читаємо списки «рекомендованих до зарахування», приходимо на практику у перший день, надсилаємо резюме, освідчуємося у коханні. Наш незмінний супутник, який змушує переборювати себе та робити крок на зустріч невідомому.

 

Що таке страх у суспільстві? Коли замислююся над цим питанням, то найперше на думку спадає страх бути іншим. І ця проблема має дуже багато різних аспектів. Насамперед, якщо згадувати недавню історію України та неодмінну присутність у ній Радянського Союзу, це страх відрізнятися від сірої маси, проявляти ініціативу, пропонувати власні ідеї. Набагато краще (і безпечніше) у той час було сидіти тихо і «не висуватися». Бо навіщо? «Зверху» уже давно вирішили, як буде краще, їм видніше. А ми хто такі, щоб сперечатися?

Якщо пригадати Голодомор, то там теж величезну роль відіграв страх. Нащо був потрібен голод? Не лише для того, щоб пригнобити волелюбний дух українця, зробити його покірним рабом радянської системи, але й для того, щоб посіяти страх. Страх бути багатим, мати власне господарство, хоч і чесною працею зароблене. Не приведи Господи бути куркулем!

А хто такий куркуль? Той же багатій. Багатство таврувалося як надбання капіталізму, багатим було страшно бути, адже ти не відповідав запитам тоталітарної системи, ти не був потрібним гвинтиком, ти виводив з ладу систему. Тому тебе було необхідно знищити.

 

 

Окрім того, тим часам притаманний страх бути патріотом. Слово «націоналіст» стало ледь не лайливим, таку людину (якщо вона публічно показувала свої переконання) було легше означити «Той, чиє ім’я не можна називати вголос». Хоча між патріотом та націоналістом не можна ставити знак рівності, проте у ті часи він стояв. Стояв могильним хрестом, перекреслював людям життя, нівечив долі.

Ще один страх, який є дуже актуальним у наш час – це страх зробити помилку. Чому так часто діти мовчать на уроках у школі? Бо бояться сказати щось не те. Освітня, зокрема шкільна система сіє страх серед учнів. Вони бояться відповісти неправильно, щоб з них не насміхалися, щоб їх не розкритикували, мовляв: «Що ж ти таке дурне сказав? Лише тобі така дурниця могла спасти на думку!» А як діти бояться червоної ручки? А ще більше її бояться батьки. Непоодинокими є випадки, коли мама чи тато змушували своє чадо переписувати вправу, домашнє завдання чи й увесь зошит, якщо там були виправлення або ж виконано було не надто каліграфічним почерком. А чому? Бо боялися незадовільної оцінки, тої ж таки червоної ручки.

На щастя, потрохи наша система освіти відходить від таких практик, натомість приходить розуміння, що помилки – це добре, на помилках вчаться. Учителі тепер часто не використовують червоної ручки, а замінили її зеленою, і підкреслюють нею те, що школяреві вдалося найкраще, щоб він прагнув до такого результату. І це, на мою думку, дуже правильно і дуже потрібно.

 

 

І найважливіше – як позбутися страху? Як перестати боятися і почати нарешті жити повноцінно? По-перше, на мою думку, дуже важливо усвідомити, що немає більшості у цьому світі, є багато меншостей, у кожного своя думка, і, що найголовніше, кожен має право на неї.

По-друге, варто усвідомити право на помилку. І не лише собі його надати, але й усім навколо. Усі ми помиляємося, це нормально, цього не варто боятися. Набагато важливіше усвідомити помилку, зробити з неї висновки та намагатися не допускати у майбутньому.

Страх у суспільстві – це володіння кимось одним монополією на істину. Владою, бізнесом, богемою. Й усі інші тоді бояться схибити, бояться не відповідати певному канонові. І сіється страх. А він веде до несвободи, до обману, до носіння масок. Страх – це закам’янілі непорушні догми, які роблять життя людей нестерпним. Це теж і недовіра до інших, бо, раптом, вони носії небезпеки. Страх – це відсутність довіри, бо відсутнє розуміння іншості кожного.

 

Мітки: , , , ,