РОЗКАЖИ МЕНІ ПРО СВІЙ КРИМ…

Уродженець Криму Олександр Кравченко наразі захищає Україну зі зброєю в руках на Сході. Ми попілкувались із ним про його життєвий шлях, шлях усвідомлення свого походження й реалізації того, що можна назвати відповідальністю за право називатись українцем.

 

 

• Розкажіть про дитинство в Криму….

Народився я в селі на півночі Сімферопольського р-ну 1989р…Я не пам’ятаю події 1993-го року, на той момент мені здавалося що я живу в Росії. Телебачення російське, новини в основному про Чечню, всі розповідають як було добре за часів СРСР, і як не вистачає Леніна та Сталіна. У мене був друг, він жив у бабусі, а батьки в Херсоні чи в області (зараз вже не згадаю). Він казав, що в Херсоні всі спілкуються українською, і щоб туди поїхати треба знати мову, інакше ніяк. Це мене лякало. В школі українську почали викладати з другого класу, проблем з нею у мене не було, хіба що з літературою, бо мені складно вивчити вірша. В 6-му класі викладати українську мову стала Антоніна Іванівна, вона була директоркою в школі ще коли вчилась моя мама. Мені подобався її стиль викладання, але був десонанс з її проукраїнською позицією (вдома, на вулиці, на тб – Росія – “красавчики”, Путін молодець, а вона каже – навпаки). Історія України почалася в 7-му класі, тоді був зруйнований міф про “старшого брата” , – я дізнався, що Київ давніший за Москву. Десь в 2002-му газета “Крымская правда ” друкувала статті про Олеся Бузину  й його твір “Вурдалак Тарас Шевченко ” в позитивному світлі. Вдома другий чоловік мами казав, що Бузина молодець, а в школі я чув інше – що він не добра людина.

 

 

• Чи легко було знайти в Криму український культурний сегмент взагалі?

Я не шукав. Книги українською доволі рідкісне явище в книжкових магазинах, весною 2014-го довелося побігати, щоб знайти “Чорний ворон. Залишенець.” Шкляра в Сімферополі. (Олександр читає вірш Тараса Шевченка «Марку Вовчку»
https://www.youtube.com/watchv=Odu8Y20F630&feature=share&fbclid=IwAR3b_BTFkV3EJVAv7EavsUVO5koI3uRuLSwzBf1IIXP8sbobAPF7SVIlDQM )

• Порівняйте ставлення кримців до українських історичних постатей. Чи змінювалось воно протягом твого життя?

Моє – змінювалось. Більшості моїх знайомих – ні. Більшості взагалі не цікаві історичні постаті.

 

 

• Чи доводилось Вам зустрічати стереотипне, упередження ставлення українців з інших регіонів до кримчан?

Так. І навпаки.

• Навіть навпаки?

В сенсі як кримчани мають упереджене ставлення до інших, так і до них є стререотипне ставлення. Це взаємно.

• А що в інших обурює саме кримчан? (про те, в чому “звинувачують” жителів Криму, приблизно зрозуміло).

Я б не сказав що щось кримчан обурює. Це скоріш, якийсь соціальний, нав’язаний пропагандою стереотип. Наприклад вважається що в західних областях живуть самі “бандерівці».

• Ви поїхали на Майдан. Чого вартувало особисто Вам це рішення?

Втрачений мобільний телефон (900грн.), декілька забоїв та синців, розбита голова, кілька нервових хвилин при спілкуванні з співробітниками фсб, коли я стверджував, що на Майдані не був.

• Багато людей із Криму були присутні на Революції?

Багато – це відносно чого? Немає мало чи багато. Або є, або немає.

• Тоді змінимо формулювання: їх було один-два, чи трохи більше?

Більш, ніж 1-2. Вже не кажучи про 18-те лютого та пізніше.

Відео про кримців на Майдані: https://www.youtube.com/watch?v=VYUghAdt4i8&feature=share&fbclid=IwAR241f6lC27S0SFwIF2HjIrvK6zIkS2qHUfhnJ6jGG5FXemrPi3YurMqC1c

 

• Є якийсь один спогад, який виникає в голові при згадці тих подій?

Я був в секретаріаті української народної партії, там були хлопці з Волині, коли я дістав червоно-чорний прапор, щоб на ньому зробили напис, це їх дуже здивувало.

• А чому здивувало?

У Криму упереджене ставлення до УПА.

• Ви повернулись додому додому, і …

Я кілька днів був вдома, а потім поїхав на роботу. На роботі була дівчина з Донецька, хотіла мене побити, казала, що я вбивця. А так більше нічого не було.

• Окупація. Якими були думки в той період? До чого схилялись – боротьби чи капітуляції?

Я не вірив що це все насправді відбувається. Капітулювати я не збирався, але боротися без ресурсів, зброї та якоїсь організації це – самогубство. Якийсь спротив був, але він не міг спинити окупацію.
Відеоілюстрація акції протесту в Криму: https://www.youtube.com/watch?v=V-tdlWmRVnM&feature=share&fbclid=IwAR2i8rDwGyOxQTjZdgh2mLtFnLXpkqaXgYohKA2TCPeG_MYWGPx5Xf_-1PU

• 201-ша річниця Дня Народження Тараса Шевченка. В Криму люди вийшли до пам’ятника поетові, щоб вшанувати його. Опишіть той день.

Я прочитав оголошення в Facebook у знайомої Леоніда Кузьміна (Голови Українського культурного центру в Криму – журн.), і так, я там був. Я погано знаю парк ім. Гагаріна. Коли я туди приїхав то одразу не знайшов, і вже розчарувався в пошуках тому пішов на вихід, де на акцію й наштовхнувся. Там зустрів знайомого (через втрачений телефон у нас перервався зв’язок), а коли акція закінчилась і ми мали піти десь посидіти, підійшли поліцаї та відвели в поліцейське відділення (мені було страшно і незвично). Там склали акт, протокол, відкатали пальці, взяли пояснення та передали справу до суду. Один поліціянт сказав мені, що йому це не подобається, але він нічого не може зробити, і рішення про затримання приймалося не в цій будівлі.

• Чим скінчилась ця історія?

Я поїхав з Криму. В неформальній розмові мені дали на вибір три варіанти розвитку подій: 1) уголовный срок; 2) депортация; 3) меня найдут в мусорке с проломленой головой.

• Коли з`явились думки їхати на фронт?

В червні 2014-го я поїхав в Київ, двічі звертався до ПС, домовлявся про зустріч, але щоразу були зачинені двері і ніхто не відчинив.

• І тоді підписали контракт з ЗСУ?

Ні, потім в кінці листопада мені довелося повернутися додому, зиму з 14-15 рік я був вдома і також намагався домовитися з ПС (у мене була візитівка Яроша), а потім у мене з’явилася можливість виїхати з Криму після 09.03.15. Я пішов у військомат, і потрапив на п’яту хвилю мобілізації. Після 11 міс. я підписав перший контракт на пів року, потім другий, а зараз у мене третій на три роки.

• Славнозвісна візитка Яроша?

Так, то був подарунок. Не від самого Яроша.

• Вчитесь на історика. Яке Ваше бачення історичної науки в Україні?

Я не так добре вчусь, аби відповідати на такі запитання. Головне навчити дітей людяності, відповідальності і щирості, а події кожен трактує як знає. Історія – це така умовна наука. “Хто володіє сьогоденням, той володіє минулим. Хто володіє минулим, той володіє майбутнім”,– Джордж Орвел.

• Не повірю, що людина, яка читає Орвела не змогла б привнести щось своє у викладання. Є щось у викладанні історії, що б Ви змінили, з огляду на те, що бачите на власні очі, як ця історія змінюється й творите її власноруч?

Я його не читав, я дивився фільм “1984”. Я, якщо буду викладати, то намагатимусь позбавити учнів рабської психології, бо зараз розганяється в суспільстві думка, щоб ми не робили для москалів, ляхів, мадярів чи турок це злочин. Гайдамаки – злочинці, УПА – злочинці, УНСО – злочинці і т.д. на Майдані казали :”Нічого не робіть, не провокуйте”,- так само і на війні.

• Тобто, хочете викорінити установку “Нічого не робіть, бо буде ще гірше?”, я правильно розумію?

Так, гірше буде в будь-якому випадку, але краще жалкувати саме про те,що зроблено, а не навпаки.

• Яке найближче майбутнє Криму, на Вашу думку?

Нікуди він не дінеться.

• Повернеться? Чи повернемо? Визволимо?

Знаєте притчу про Магомета і гору? Я ще не бачив щоб гора йшла до Магомета.

• Яке на смак вино на Ай-Петрі?

Я був поруч з Ай-Петрі, навіть хотів поїхати туди на канатній дорозі, але не судилося, на жаль. Може іншим разом. Я люблю червоне сухе, сам робив, у мене вдома росте виноград сорту “Ізабелла” і я з нього робив вино. Я в Криму взагалі не в багатьох місцях був.

• На останок легке й приємне запитання: у Вас є якась річ, яка нагадує Вам про дім?

Я працював на м’ясопереробному комбінаті, вони на свій день народження дарували працівникам різні речі. Мені подарували велику торбу з котрою я був і на Майдані, і на війні. Але я б не сказав, що в мене є якась річ яка нагадує мені про дім, я його і так добре пам’ятаю. У мене на телефоні є мелодія танго, от вона нагадує мені про мрію навчитися цього танцю після повернення з війни.

 

Автор: Парасюк Катерина

Мітки: