Диплом на стіні або проблеми вищої освіти сьогодні

Усе частіше можна почути нарікання студентів на нашу недосконалу освіту. Діалоги у коридорах університету та транспорті типу: «Мене не навчили нічому в університеті», «Та я на пари не ходжу, на сесії закину 500 гривень та все закрию» або «Я працюю, тож попрошу викладача поставити 51. Мені вистачить» стають досить популярними.

Тож у чому таки проблема? В освітній галузі чи у тих студентах, які так ігнорують своє навчання?

Із упевненістю можу сказати, що саме у освітній галузі. Це, перш за все, пережитки соціалістичної системи. Згадаймо, хто викладає в університетських аудиторіях? Професори з сивиною, як те молоко, від 50 до 80 років, які кожну свою репліку завершують слова «А в СРСР…». А скільки ви пам’ятаєте саме молодих викладачів, які вас навчали/навчають? Скажу зі свого досвіду – одиниці, які навіть не можуть вирвати зайву лекційну годину у цих старих вовків.

Друга проблема – це те, яка інформація та як її підносять студентам. І знову ж таки ми впираємося у ту вікову категорію, яка цю інформацію підносить. Ще з радянських книжок або пожовклих від часу паперів, читають лекції ці ж викладачі, навіть не підіймаючи очей в аудиторію.
Якщо ми таки зробили реформу вищої освіти (ну як зробили, тупо скопіювали з Європи), то чому ж не змінився навіть зміст лекцій? Схоже, що ми лише змінили шило на мило.

Бо ж як може бути конкурентоспроможною молода людина у епоху глобалізації, якщо її знання (які, звісно ж, даються в університеті) застрягли ще на періоді СРСР?

 

По-третє. Якщо ми вже зачепили питання реформи, то у мене виникає одне питання: як можна назвати реформою звичайне копіювання кращих зразків Заходу? Кожна країна розвивається по-своєму, у неї свій шлях, свої цінності та можливості реалізації цих реформ. І, можливо, я помиляюся проте, жодна країна ще не досягала успіху у тій чи іншій галузі, якщо вона тільки скопіювали для себе ідеальні зразки. Потрібно виходити зі своїх можливостей, бо ж, як то кажуть, обіцяти – не означає одружитися.

Четверта проблема – кількість самих вишів та масове здобуття вищої освіти. Станом на грудень 2018 року в Україні діяло 652 вищих навчальних закладів. 413 тисяч фахівців було випущено 2018 року.

Можна взяти за приклад той самий факультет журналістики. 10 300 випускників факультетів журналістики щороку – це останні дані, які оприлюднені на українсько-іспанському форумі 2012 року, який відбувся на базі Інституту журналістики.

А де ж працюють ці всі випускники? І скільки їх взагалі працює? Є хоча б половина?

Журналісти – це лише приклад. Те саме можна сказати і про економістів, лікарів, філологів. Зараз молоді люди не хочуть отримувати знання, а хочуть отримати просто диплом, щоб показати його батькам та повісити його на стіну, щоб кожного разу як приходять гості вихвалятися своїм дитям.

І саме через усі ці перераховані пункти, студент приходить на сесію, вперше бачить свого викладача і жалісливо просить: «Поставте мені 51, бо я працюю». А як ще їм отримати знання у певній галузі та практику, якщо пожовклий листок із лекціями, написаний ще за часів Горбачова?

Мітки: