Як Майдан змінив роль жінки в армії та суспільстві

Жінка вперше отримала військове звання генерала в Україні наприкінці минулого року. Указом від 12 жовтня 2018 року Петро Порошенко присвоїв військове звання генерал-майора начальниці Військово-медичного управління Служби безпеки України Людмилі Шугалей.

 

 

Події Майдану стали прологом до воєнного вторгнення Росії у Крим та анексії півострова, а згодом – окупації Донецької та Луганської областей. У той час, коли українські громадяни вийшли на Майдан відстоювати європейські цінності та не допустити зміни зовнішньополітичного курсу країни, наша армія виявилася не готовою до агресії свого «сусіда». До військкоматів полинули ріки добровольців, великою частиною яких були жінки.

Вони показали власну пасіонарність ще у час Революції Гідності, стояли пліч-о-пліч з чоловіками, будували барикади, лікували поранених (приміром, Ольга Богомолець, яка організувала медичну службу та медичне забезпечення київського Євромайдану), готували їжу (наприклад, канапки разом з усіма робила і Міс-Україна 2013 Анна Заячківська).

Власною проактивною позицією жінки взимку 2013-2014 років довели, що не можуть стояти осторонь, коли їхня країна робить цивілізаційний вибір. Не залишилися вони й осторонь війни.

 

Жінки на війні

 

 

У російсько-українській війні жінки воюють пліч-о-пліч з чоловіками, зі зброєю у руках відстоюють незалежність своєї держави. У Збройних Силах України проходять військову службу та працюють понад 55 тисяч жінок. Водночас дуже часто бійчині за документами оформлені як штабісти, медсестри чи куховарки. Адже, за законами, жінки не мають права займати багатьох посад, пов’язаних із воєнною справою.

 

У грудні 2018 року Верховна Рада України ухвалила, щоправда, лише у першому читанні, закон, який урівнює жінок та чоловіків під час проходження військової служби.

Варто згадати про рідкісний випадок у 2004 році, коли тодішній президент Леонід Кучма присвоїв звання генерал-майора міліції керівниці Департаменту із зв’язків з громадськістю МВС України Тетяні Подашевській. Вона стала першою в Україні жінкою – генералом міліції.

 

 

На жаль, жінки у війську, на передовій, досі зіштовхуються зі стереотипами, мовляв, «жінка має сидіти вдома та глядіти дітей», «жінкам не місце на фронті», «війна – не жіноча справа». Це все чинить великий психологічний тиск на жінок, яким після таких упереджень на їхню адресу важко наважитися піти на військову службу, навіть якщо до цього вони марили про неї. Водночас, однакові можливості різних статей сприяють встановленню гендерної рівності у суспільстві.

Уже згадувана Людмила Шугалей, яка стала генерал-майором, в інтерв’ю одному з українських видань розповіла:

“З боку керівництва служби я дискримінації не відчувала, і здається, двічі була така ситуація, що мене брали на посаду, знімаючи з цієї посади чоловіків. Взагалі, серед військових Військово-медичного управління майже половина – це жінки. Дехто з них займає керівні посади, мають звання полковників. У нас жінки працюють і в технічних підрозділах, і також займають там достатньо високі посади».

 

 

Російсько-українська війна довела, що жінки на передовій, в армії, на військовій службі – це не дивовижа, не рідкість, не виняток із правил. Це – нормальний стан речей. Жінки також можуть служити та воювати. А суспільству уже давно варто позбутися шкідливих гендерних стереотипів, які заважають жінкам обирати для себе ту кар’єру, якої вони прагнуть.

 

Мітки: