Любов поза законом: чи стануть можливими одностатеві шлюби в Україні?

Влітку 2018 року у «Марші рівності» – правозахисній акції ЛГБТ-(лесбійки, геї, бісексуали і трансґендери) спільноти, за даними української поліції, взяли участь близько 3,5 тисяч осіб. Основною метою «Маршу» була боротьба з дискримінацією ЛГБТ українським суспільством та узаконення гомосексуальних стосунків на рівні Конституції. Проте, як бачимо, помітних змін досі не відбулось. Тож, чи з’явиться, врешті, в Сімейному кодексі України пункт про одностатевий шлюб та чому він так важливий?

 

Спершу, поглянемо як змінювалась думка українців щодо одностатевого партнерства впродовж останніх восьми років.

 

У грудні 2010 року Інститут Горшеніна заявив про результати опитування, щодо ставлення українців до стосунків між людьми однієї статі: було «повністю негативним» для 57,5 % респондентів, «скоріше негативно» для 14,5 %, «скоріше позитивним» для 10 % і «досить позитивним» для 3 %.

У 2018 році на сайті та у соціальних мережах «Фактів» опитування про те, чи потрібно легалізувати одностатеві шлюби в Україні свідчить, що 59,3 % опитаних українців підтримують легалізацію одностатевих шлюбів в Україні.

Тож, як бачимо, помітні зміни в свідомості українців таки відбуваються, та все одно минулого року, я сама, будучи учасницею «Маршу», почула з боку представників опозиції дивні для мене репліки: «моя дитина подивиться і теж стане такою» чи «вони вербують молодь». Що ж, українці, тоді швидше знімайте портрет Шевченка з-під рушників, бо ж дитина ще до пубертатного періоду відростить вуса і овечого кожуха одягне. А то й – жах! – писати почне.

Та ситуація підштовхнула мене замислитись: чому в XXI столітті в головах деяких людей ще є такі живучі, як таргани в пострадянських гуртожитках, думки, адже лікарями вже давно доведено, що сексуальна орієнтація в людини з народження.

«Ніхто не заїкається за закон про кримінальну відповідальність за гомофобію, про громадянське партнерство в одностатевих парах, поліція продовжує діяти, якщо бачать, що злочин скоєно на базі ненависті до ЛГБТ-спільноти, а гумористичні передачі підносять тему ЛГБТ в спотвореному, совковому розрізі, тим самим формуючи чіткий образ людей другого сорту»,– говорить в одному з інтерв’ю травесті-діва Монро.

Думаю, поки українці не приймуть хоча б з існування інакшості, ні про які одностатеві шлюби не може бути й мови. Але можна зробити і навпаки: легалізувати їх, провести просвітницьку роботу з суспільством і чекати, коли осуд зміниться розумінням.

“Бунтуй! Кохай! Права не віддавай!” – так звучало одне з гасел акції. У далекому 1996 році в Україні з’явилась Конституція – основний закон держави, в якій чорним по білому у статті 3 розділу І написано: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [… ] утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Агов, забули включити в список цінностей любов!

У 2015 році була ухвалена Національна стратегія з прав людини та План дій з її реалізації, до якого були включені близько двох десятків заходів, дотичних до ЛГБТ-питань, зокрема розробка законопроекту про реєстроване цивільне партнерство для різно- та одностатевих пар тощо. До цього часу український уряд саботує виконання цього пункту. За минулі три роки Кабінет Міністрів, Міністерство юстиції і Міністерство соціальної політики навіть не змогли вирішити, кому саме займатися цим питанням.

А поки гілка виконавчої влади роздумує, одностатеві шлюби вже легалізовані у 26 країнах світу, а також у деяких штатах США і Мексики.

Нещодавно правозахисний центр «Наш світ» розпочав кампанію на підтримку реєстрованого партнерства в Україні, а саме: написання громадянами листів-звернень до Кабінету міністрів України. Що легалізація дасть партнерам, окрім спільного проживання та можливості всиновлювати дітей:

• соціально-економічні питання – наприклад, соціальна допомога на сім’ю, банківські кредити (зокрема, іпотека для молодих сімей), пенсія або відшкодування після втрати годувальника тощо;

 

• успадкування без заповіту та обов’язкова частка у спадщині;

 

• охорона здоров’я, а саме вирішення важливих медичних питань і право допуску до хворого близького родича;

 

• зайнятість – наприклад, право дружин/чоловіків-військовослужбовців на відпустку у зручний для них час, право на відпустку по догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу тощо;

 

• представництво інтересів та право відмовлятися від показань щодо близького родича у правоохоронних і судових органах;

 

• спрощений порядок імміграції та отримання громадянства для осіб, які перебувають у шлюбі з громадянином України.

 

Досить прості і важливі аспекти, які б зробили життя тисяч громадян значно легшим (та навіть якби й одного!). Мені шкода, що українці, беручи за приклад Європу, мають на увазі високі зарплати та рівень життя і вперто не звертають уваги на їх моральні устої і принципи рівності.

Поки письмові звернення до влади, правозахисні акції, просвітницькі семінари – єдине, що потроху штовхає українців до дійсно «європейських» цінностей.

Мітки: