Теорія соціального кредиту у Китаї

В Інтернеті панує безліч публікацій на тему соціального кредитування у Китаї, тому аби більш глибоко дослідити її, та зрозуміти що це таке й звідки взялося це явище, я вирішила провести невеликий огляд статей, які пояснять всю суть даної теорії. Отож, розпочнімо.

 

У статті «Як працює китайська система рейтингу громадян: злочин і покарання» автор детально описав як працює система соціального кредитування на конкретних прикладах. Адже саме завдяки їй Китай відслідковує поведінку свого населення, нараховує йому бали, або ж навпаки – карає за непослух та недотримання певних правил.

Вперше система соціального кредиту була введена в дію ще 2014 року задля створення ідеї про те, що «зберігати довіру прекрасно, а руйнувати її – огидно». Саме таке пояснення було у проекті уряду. Останній ж цілковито планує запустити програму до 2020 року. Наразі вона проходить стадію «опрацювання» на мільйонах людей.

Ця новітня система працює по частинах – за деякі її частини відповідає адміністрація міста, за інші – приватні технологічні платформи, що зберігають персональні дані. Соціальний кредит людини, як і особиста кредитна історія, може підвищуватися і знижуватися в залежності від його поведінки.
За погану поведінку уряд Китаю почав карати забороною на польоти і поїздки на потягах. І це не поодинокі випадки!

Дев’ятьом мільйонам людей заборонили купувати квитки на місцеві авіалінії, а ще три мільйони були не в змозі скористатися комфортним квитком бізнес-класу на мандрівки потягом. Також кредитна система має намір карати «неслухняних» пасажирів.

Ця система також стежить за «мережевим життям» китайців. З позитивних моментів можна назвати те, що вона дає змогу відстежити своєчасну оплату рахунків. Однак вона відстежує ще й порушення. Прикладом порушення є занадто велике витрачання часу на відеоігри, викидання грошей на легковажні покупки і пости у соціальних мережах. Також, особливо після терористичних атак на службу безпеки летовищ, каратися буде і поширення неправдивих новин.

Система рейтингу буде поширюватися не лише на дорослих, але й на дітей. Позаяк вона має підстави заборонити дитині через певні порушення навчатися в найкращій школі, зокрема якщо її батьки мають надто низький соціальний кредит.

Не поталанить китайцям також із високооплачуваними місцями праці. Адже й тут на них чатує заборона. Громадяни, які «втратили довіру» не зможуть перебувати на посадах у державних установах і великих банках. Деякі злочини, на зразок шахрайства та крадіжок, також сильно вплинуть на соціальний кредит.

Система соціального кредитування торкнулася навіть заселення до престижних готелів. Проте бувають й позитивні моменти в діяльності цієї системи. В статті зазначено, що 2015 року невідома жінка в Пекіні повідомила BBC, що їй дозволили забронювати в готелі номер без оплати готівкою, завдяки тому що у неї був високий соціальний кредит.

Самі китайці на запитання представників ЗМІ відповідають, що попри дещо незвичну систему, вони уже помічають її позитивні сторони. До прикладу, мешканці країни вважають, що стали уважні на дорозі, більше поважають пішоходів та інших учасників руху, адже розуміють, що за кожне порушення можуть позбутися своїх напрацьованих балів. Тож таке запобігання їх неабияк дисциплінує та стимулює ставати кращими й допомагати іншим.

У другій статті «Пекін введе соціальний рейтинг для мешканців міста в 2020 році» йдеться більше в загальному про введення цієї системи до 2020 року для всіх мешканців (а це 1,3 мільярда громадян) країни. Тут автор не подає конкретних прикладів нарахування та списання балів, проте проводить досить різкі на чіткі висновки.

Як от, – система соціального рейтингу безпосередньо втілює в життя соціальної справедливості в розумінні Комуністичної партії. Пекінський проект покращить системи «чорного списку» в яких ті, хто вважається ненадійним, «не зможуть зробити жодного кроку», згідно з планом уряду.

Китай давно експериментує із системами, які оцінюють своїх громадян, заохочуючи хорошу поведінку більш широким доступом до послуг, у той же час караючи погані дії обмеженнями і штрафами. Критики подейкують, що врешті може з’явитися система на зразок Великого брата, де особистість людини зведена лише до його «табелю успішності».

Врешті після прочитання цієї статті у мене з’явилася думка, що питання «людської приватності», як поняття, в Китаї у найближчі роки просто може зникнути і кожен крок людини буде цілковито контрольованим. Демократичних рішень у громадян буде в рази менше…Але не варто розглядати це як негативний чинник, адже те, що може бути незрозумілим для нас, українців, може активно підтримуватися громадянами інших країн, як от наприклад, мешканцями Китаю.

Наступна публікація яку я хотіла б розглянути називається «Чому більшість китайців не переймаються Великим братом» на українському ресурсі «Збруч». Цей матеріал дуже чітко дає змогу зрозуміти читачеві з перших абзаців, що саме несе в собі інноваційна система стеження, впроваджена китайський урядом.

Бо на думку самих китайців, їхня антиутопічна система – є своєчасним та популярним нововведенням. Правила системи кредитування, на диво, прийнятні кожному мешканцеві країни. Однак, читач публікації завдяки авторським акцентам відразу розуміє, що постійне стеження та втрата приватності вважається прийнятними в цій країні.

Корінь зла ймовірно прихований у тому, що мешканцям насамперед бракує міжособистісної довіри. Тож її нестачу намагаються перекрити системами стеження. Зараз у Китаї діє більше сорока систем соціального кредитування. Однак, на здивування, вони не породжують обурення, ці цифрові в’язниці боржників виявилися надзвичайно популярними. Опитування понад 2,2 тисяч громадян Китаю в 2018 році показало, що 80% респондентів приєдналися до комерційної системи соціального кредитування.

Китайці ж, принаймні в соціальних мережах, насолоджуються чорними списками соціального кредитування. В 2016 році новина, що Національне управління з туризму опублікувало імена людей, яким заборонені польоти на літаках, викликала в одній із соціальних мереж тисячі «лайків».
Цілком можливо, багато громадян не задумуються про наслідки того, що їхнє життя так детально зафіксоване. Водночас аж 76% учасників опитування заявили, що «взаємна недовіра між громадянами» є проблемою в китайському суспільстві.

Мені як читачеві, лячно уявити, що за декілька наступних років китайський уряд справді зможе консолідувати системи у всеосяжну технологію, яка оцінюватиме людей за безліччю критеріїв, включаючи, можливо, дисидентські політичні погляди, і каратиме за неправомірні дії.

У статті «Китайська система соціального рейтингу або цифрова диктатура ХХІ століття» захоплює вже заголовок.

Стаття вкотре доводить, що успішний заголовок для публікації – це вже половина її успіху. Інша половина полягає в новизні, цікавості та вмінні подати аргументи теми. Коли читала цю публікацію, на згадку прийшло кілька сюжетів із голлівудських фільмів про суспільство «чіпованих» людей. Всі повсякденні справи китайців будуть відстежуватись і оцінюватись. Купівля у магазинах та Інтернеті, географічні переміщення, дружба і спілкування, діяльність у мережі, оплата рахунків і податків – все це буде під постійним наглядом.

На перший погляд, у нововведенні немає нічого особливого, оскільки такі дані для просування своєї реклами вже давно збирають Google, Facebook, Instagram тощо. Однак відтепер, держава оцінюватиме усі дії людей, розраховуватиме конкретний “рейтинг громадянина”, і на його основі вирішить, чи варто довіряти конкретній особі.

Автор дуже чітко розписує про нарахування балів у рейтингу. Адже оцінювати громадян будуть за шкалою від 350 до 950 балів, на яку впливатиме багато чинників. Більший рейтинг відкриє нові можливості для китайців: 650 балів дозволять орендувати автомобіль без застави, а також швидше реєструватись у готелях та Міжнародному аеропорту Пекіна.

Наслідком запровадження системи кредиту довіри може стати повна зміна соціальних координат. Мета комуністичного уряду Китаю абсолютно тоталітарна – досягти повної лояльності та покори громадян, але не силовими засобами примусу і страху, а у вигляді гри. Це підкорення і керування масами під прикриттям системи нарахування винагород. Алгоритм схожий на комп’ютерну гру, де з кожним новим рівнем можна отримати більше можливостей і привілеїв.

Уряд Китаю заводить досьє на кожного громадянина, який скоїв будь-який злочин політичного або особистого характеру. Здобути таку інформацію допомагають люди, які скаржаться на своїх друзів і навіть родичів. Також Китай вводить систему кругової поруки та колективної відповідальності за дії людини. Через страх погіршити рейтинг, люди, ймовірно, приховуватимуть від знайомих, друзів і родичів свої вчинки.

Дуже сильними є висновки автора, де він говорить, що сьогодення Китаю завтра може стати дійсністю і в інших країнах. Існує небезпека, що зовсім скоро життя людства перетвориться на нескінчену гонку за популярністю та високим рейтингом. Якщо світ не почне обговорювати співвідношення етики і технологічного прогресу, то чи не стане система перевірки громадянської надійності знаряддям цькувань та репресій? Можливо, саме зараз Китай створює небачену раніше цифрову диктатуру XXI століття, усевидющого “Великого брата”, який невпинно стежитиме за людством.

Здивувала публікація «Китайська система соціального рейтингу на практиці далека від нових технологій».

Адже у ній подано опис як працює програма на прикладі маленького селища, де 53-річна мешканка обходить своє невелике поселення та самостійно «роздає чи списує» бали з рахунку своїх односельчан. Стаття нагадує замітку-пояснення що, «цифрова антиутопія» Китаю, насамперед слугуватиме для добробуту всіх мешканців. Проте жодним словом не зазначено, що вона порушує людську свободу та конфіденційну інформацію.

Щодо моїх читацьких вражень, можу сказати, що теорія соціального кредиту спершу шокувала. Це, мабуть, найбільш точна реакція – шок. Для мене, як і для кожного пересічного українця доволі дивно чути про систему такого потужного контрою над громадянами своєї країни. Цю теорію однаково критикують і схвалюють, у ній шукають плюси та мінуси. Але найважливішим, без сумніву, є той факт, що мешканці Китаю, принаймні ті, які вже спробували жити під наглядом «Великого брата» – підтримують соціальне кредитування.

У них зменшився рівень злочинності, пересічні жителі невеликих міст почали допомагати своїм співмешканцям похилого віку переходити дороги тощо. Завдяки Інтернет-контрою виявилось легко знаходити шахраїв, або тих, хто не сплачує кредити чи тікає від іншої матеріальної або й кримінальної відповідальності.

 

Можна доволі довго сперечатися позитивна така теорія чи ні, це й довів огляд статей які ми розглянули, але китайський уряд планує й далі активно вводити її у вжиток та розповсюджувати, а тим часом громадяни Китаю не проти таких змін. Вони готові віддати свою свободу заради безпеки й порядку у країні.
Мітки: