Тіндер-сюрприз

Все почалося до біса банально – він лайкнув її фото, а вона його. За декілька хвилин вони вже активно переписувалися у Тіндер:

«Класні фото! Як день минув?», – запитав він.
«Дякую. Та норм, роботи багато. У тебе?», – відповіла вона.
«Та ж фігня. Що у суботу робиш?»
«Сплю».
«А після сну, йдеш на найсмачнішу каву у Львові?»
«Ого, де така?»
«Сюрприз буде».
«Зацікавив, окей».

Через два дні вони домовилися зустрітися біля пам’ятника одного короля, точніше його коня.
Хлопець прийшов швидше, бо завбачливий, а дівчина не спішила, бо проспала. Поки він її чекав на мармуровій плиті, то поруч сіла каву пити маленька японка в окулярах. Вона так голосно сьорбала свій гарячий напій, що хлопець не стримався і сказав їй:

– Конішуа, а можна трішки сайленд?
Вона усміхнулася.
Привіт, я говорити українська. Розуміти?
– Та, розуміти. Кажу не мучте свою чашку і мої вуха.
– Так-так, вибачатися, бути чемна.
– Файно.
– Що? – не зрозуміла вона.
– Кажу, що добре.
Розуміти. Відпочивати?
– Що? – тепер не зрозумів він.
– Прийшли відпочивати?
– Ні, я чекаю дівчину.
– А, мати дівчину, добре, дуже добре мати дівчину.
– Та ні, вона не моя дівчина, можливо буде, але не мати… – хлопець задумався – Ви мене баламутите.
– Що?
– Збиваєте з пантелику, турбуєте, тривожите, коротше бусурманите!
– Я не бусурман, я з Джепен.
– Та бачу, що ви не з Африки.
– Африка – ні, Джепен, Япона…
– Хата, – сам до себе сказав хлопець.
– Знати це слово, це… дім.
– Так, дім. Знаєте, у нас дивна розмова.
– Я любити говорити українська. Диво.
– Бачу. Я теж люблю солов’їну, а ви молодець, приємно, що вивчили.
– Повага, моя повага.
– Вас треба по телевізору показувати, щоб «русскоязычная челюсть» навчилася.
– Була у телевізору.
– О, то ви зірка!
– Зірочка, маленька.

 

Хлопець розсміявся, японка теж. На горизонті з’явилася тіндер-дівчина.
– Привіт, – сказала вона – Ти ж Роман?
– Так, а ти, бачу, Іванка?
– Ага.
Роман зрозумів, що на фото була інша дівчина. Іванка також побачила різницю між фото і реальністю. Таємничий запал молодих людей згас.
– Вітаю! – втрутилася у розумову японка, – Ви дівчина, хлопець, друзі.
– Це хто? – запитала Іванка.
– Ай, я не знаю, японка. Ти хто?
– Ай.
– Ні, ай – то я сказав. Але ти хто?
– Ай.
– Ні, ай – то вигук, який нічого не значить. Як тебе звати?
– Ай, звати Ай.
– Здається, її дійсно звати Ай, – сказала Іванка.
– Дивина, – вимовив Роман.
– Ай, любити, то любити.
– Ааа, це означає любити. Тоді це дуже гарне ім’я, – виправився Роман.
– Дякую.
– То вона з тобою? – запитала Іванка.
– Ні, то випадкове знайомство.
– А у нас хіба не випадкове?
Роман засміявся і сказав:
– Точно, подвійне побачення! Ти не проти?
– Та все ок, – махнула рукою Іванка.
– Ай, йдеш з нами на каву?
– Я вже випити каву.
– Це пурга, а не кава!
Роман швидко забрав чашку японки і викинув у смітник.
– Що ти робити? Поліція! – почала кричати маленька дівчина.
– Ай, не кричи! Я куплю тобі нову каву, то жарт, то погана у тебе кава була. Йдемо з нами.
– Купити мені нову?
– Так.
– Тоді ходімо, – японка заусміхалася.

 

У закладі, де продають найсмачнішу у Львові каву, пахло нарцисами. Іванка почала чхати.
– Ненавиджу нарциси!
– Ой, бачу. – сказав Роман.
– Я, Ай. – поправила японка.
– Ай, ой – то не ай.
– Ай, Ай, – повторила японка.
Роман не звернув на те уваги.
– Іванко потерпи ще трішки, зараз принесуть каву, у яку ти закохаєшся!
– Сподіваюся… Пчи.
– Будь здорова!
– Дякую.
– Ваша кава, – сказала блондинка офіціантка, яка прийшла із трьома чашками.
– Дякую, – відповів Роман, який моргнув їй. – Дівчата, зараз ви зрозумієте, що таке справжня кава!
За декілька секунд Іванку перестав турбувати ніс, а Ай заговорила багато цікавих японських слів.
– Це неймовірно, правда? – все питав Роман.
– Ну… це дивний смак, – вимовила Іванка. – Дуже дивний смак. Такого точно ще не пила. Але так, смачно, якась особлива кава…
– Це дійсно особлива кава, – повторив Роман.
– Ти про що?
– Краще тобі не знати. Початківцям того не кажуть.
– Та ні, я хочу знати, що п’ю, цікаво.
– Ну, окей, тоді скажу. Присмак роблять екскременти, які отримують із особливих жуків.
Іванка виплюнула каву на обличчя Романа.
– Гаряча, кава? – запитала японка.
Ай, ця кава з гімна! – закричала Іванка.
– Не розуміти.
– Ця кава зроблена із шит.
Цього разу Ай виплюнула свою каву на обличчя Романа.
– Блін, дівчата, вам що пороблено щось? Це крута і дорога кава! Лайно тут ні до чого. Даремно я це сказав, ой, даремно.
– Не Ой, я Ай! – закричала японка.
– Господи, ви що подуріли!
– Я йду! Більше не сидітиму у тому Тіндері! Одні придурки! Пішли, Ай! Куплю тобі нормальну каву, – скомандувала Іванка.
– Поганий Роман, дуже поганий. Кава, любити кава, – підтримала її японка.

 

Дві дівчини гордо пішли рука об руку, а мокрий Роман сидів і намагався витерти своє обличчя.
– Можна рахунок! – крикнув він офіціантці.
Білявка прийшла і крім рахунку, також принесла рушник.
– Дякую дуже.
– Немає за що. Сьогодні просто не ваш день, – тепер офіціантка підморгнула Роману.
– Напевно… – оживився хлопець. – А що ви робите після роботи?
– Йду з хлопцем гуляти.
Роман опустив голову.
– Ясно.
– Тіндер вам у допомогу!

Офіціантка пішла, а Роман іронічно усміхався. Та коли він розплатився і вже йшов із місця, де продають найсмачнішу каву у Львові, то його телефон запікав. Гарна дівчина лайкнула його фото. За декілька хвилин вони вже активно переписувалися…

 

Мітки: , , ,