Як розпалити ворожнечу: український досвід ЗМІ щодо ромської національності

«Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і посіяти зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі», — так стверджував видатний український педагог часів СРСР Сухомлинський Василь Олександрович.

До чого ця цитата? До того, що саме слово є і хлібом, і зброєю для людини, що позиціонує себе журналістом (саме позиціонує, а не є, бо ж зараз справді важко знайти журналіста, який на 100% журналіст (чи, зважаючи на фемінітиви, журналістКА), навіть якщо так записано у трудовій книжці).

Минулого року навесні від Києва до Тернополя і Львова Україну охопила хвиля неконтрольованого знищення ромських таборів неонацистами. Пересічний українець, певно, подумає: «Самі винні!», «Догралися!», «Набридли нормальним людям!»… Окей, Україна хоч і потроху переймає цінності гуманізму, та поки нам до толерантного суспільства залишилось приблизно стільки ж, скільки  пластику до повного розкладання. Тому-то такі думки доволі поширені в суспільстві.

Але що ж тоді  зумовило такий пік агресії серед українців щодо цієї національної меншини ( «меншини»- в кількісному еквіваленті)? А відповідь дуже проста — руку  (або дупу — хто там чим пише) до цього доклала наша славнозвісна «четверта влада» — медійники, певно забувши про свою відповідальність щодо людей про про яких і для яких пишуть.

Першим з серії конфліктів навколо стихійних ромських поселень (“таборів”) став погром на Лисій горі в Києві наприкінці квітня, 9 травня спалили ромський табір у селищі Рудне під Львовом, 22 травня група людей – понад десять осіб – з битами напала на ромський табір під Тернополем у селищі Велика Березовиця. Останній випадок навколо ромських таборів трапився в столиці. Про це повідомляє українська служба ВВС.

Помоніторивши трохи асортимент «макаронних сережок» ( а як же їх по-іншому на вуха начіпиш?) , які ЗМІ розміщували на своїх офіційних сторінках в Інтернеті, можна відчути як, перепрошую, «підгорають зади», при чому одразу у двох категорій: у звичайних людей, озлоблених констатацією факту існування ромського народу і у правозахисників (яких, слава Богу, в Україні хоч трохи є), які шоковані такою кількістю мови ворожнечі і стереотипів навколо ромів.

До вашої уваги деякі приклади з медіа:

1. «Зачистка воров-цыган в Киеве: что произошло потом, поражает. В Киеве полиция и общественные активисты вышли на перроны и залы ожидания железнодорожного вокзала, чтобы предотвратить мелкие кражи» (politeka.net 25.10.18)

2. «Замуж в 12, тоска по Януковичу и московские деньги: как живут самые богатые цыгане Украины. В 12 километрах от границы с Румынией. В селе Подвиноградов разросся табор ромов, который считают самым богатым поселением Закарпатья» (politeka.net 06.12.18)

3. «Люди стояли и смотрели: пьяные цыгане избили детей, видео безчинств» (ternopoliany.te.ua 05.09.18)

4. «Цыгане с битами начали восстание и напали на прохожего, полиция закрыла глаза» (dtp.kiev.ua 02.06.18)

Це лише кілька прикладів матеріалів, в яких образ усієї нації чомусь «цап-відбувайло» за вчинки конкретних осіб. Загалом, подібного контенту на просторах Інтернету вистачає. Якщо скласти все прочитане до купи, то в голові складається типовий образ циган на конях, які, наче вершники Апокаліпсису, мчаться українськими чорноземами з криками «ай-не-не!».

Що цікаво,  навіть після бурхливої реакції суспільства на подібну писанину, у журналістів нічого «не йокнуло». Це вже приклади цьогорічних матеріалів:

1. «Проходячи через Володимир-Волинську автостанцію, складається враження, що потрапляєш у циганський табір. Малі «кармеліти» з «будулайчиками» підходять до пасажирів з простягнутою рукою, випрошуючи на хліб. Старші представниці ромської національності чіпляються за рукави перехожих, обіцяючи передбачити майбутнє та відробити пороблене. Звичайно, не за безкоштовно, а видурюючи у довірливих людей гроші, а якщо повезе, то й прикраси». (volodymyrmedia.com.ua 05.09.2019)

2. «Психбольница и ромы с одинаковыми именами идут в бой: в Берегово своя атмосфера» (znaj.ua31.03.19 18:47)

3. «Через циганів з будинків тікають люди: на Закарпатті звернулись до Зеленського »( vgolos.com.ua 26.08.19 21:41)

4. «У Львові поліція та цигани об’єднались, щоб обкрадати людей на вокзалі, – прокуратура»( vgolos.com.ua 10.01.19 13:45)

Як бачимо, ще досі можна зустріти мову ворожнечі: дегуманізація, прирівнювання до психічно хворих, узагальнення та перебільшення. Це все рано чи пізно може призвести до повторення торішніх погромів.

Дивно, чому медійники не несли відповідальності за завуальовані заклики до насилля, чому їм на заваді не стала стаття 15 Кодексу журналістської етики України «Ніхто не може бути дискримінований через свої[…] мову, расу, релігію,..походження[…. ]вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу, [ …]уникати вживання образливих висловів[…]», а також закон України «Про національні меншини» плюс велика кількість, ратифікованих Україною документів ( Загальна декларація прав людини, Конвенція ЄС «Про права людини», Міжнародний пакт 1976 року та ін.).

Не варто сліпо вірити букві закону, оскільки формальності спрацьовують вже після скоєння злочину. Вчора були напади на ромів, сьогодні тиша, завтра , може, прийдуть за тобою.

Фото: zmina.info

Мітки: